Я маю заповітну мрію і дуже сподіваюсь на її здійснення. Я хочу доторкнутись до веселки, дізнатись де вона бере фарби для свого чарівного мостика, звідки простягає свій початок і куди ховає свій кінець. Всі кажуть, що це лише фантазія і нічого більше, та я вірю в свою в мрію, і знаю, що прийде день коли виглянувши після теплого дощику в своє віконечко мені достатньо буде протягнути долоню до здійснення мрії
Я хочу стати художником і впевнено іду до своєї заповітної мрії. Я бачив як працюють майстри петриківського розпису. На скляну палітру нанесені всі кольори веселки – це гуаш. Спочатку майстриня наносить легенький ескіз олівцем, а потім починає чаклувати пензлями різної товщини. Її рухи впевнені і плавні. Мазки лягають швидко один за одним утворюючи казковий рослинний орнамент, дивовижної краси птахів.Це декоративно-прикладне мистецтво. Орнамент створює людина з прекрасною душею, багатою уявою і фантазією. Кожна робота неповторна, за нею стоїть автор, у нього свій стиль письма.Я теж спробував і мені дуже сподобалося створювати власний малюнок квітів. Я займаюсь малюванням у художній школі, дуже люблю графіку і живопис. Мені цікаво ходити на етюди і малювати природу. Я беру участь у конкурсах і фестивалях, маю багато нагород. Професія художника – це поклик моєї душі, я хочу присвятити своє життя мистецтву.
Повість Гр. Тютюнника «Климко» — це згадка письменника про воєнне дитинство, про власні пригоди під час подорожі з Донбасу на Полтавщину. Одинадцятилітньому Тригеру довелося пішки долати тяжкий шлях по рідній землі, яка була окупована фашистами. Враження від дитячих пригод письменник відтворив у повісті «Климко».
Хлопчача мандрівка розпочалася тоді, коли в степу було ще тепло. Перші дні мандрівки йти було легко. Щоб підкреслити це, письменник вдається до опису природи. Пухка пилюга гріла босі ноги хлопчика, у степу було повно сонця, а вітерець лоскотав ковил-траву, колошкав полини, а ті віддавали степу свій терпкий запах. Поміж прив’ялої трави й теплим камінням грілися ящірки. Та дуже скоро сонце вже перестало нагрівати землю. Підошви Климка потерпли і зробилися як дерев’яні. Хлопчик часто сідав на землю, хукав на ноги й одтирав їх. Воду Климко знайшов на дні вибалка. Там поміж камінням біг струмок, мив камені чистою водою, полоскав зелену травичку, що росла на дні, і ніс пожовкле опале листя. Вгорі над струмком «дрімала жовто-зелена тиша осені й наче уві сні ронила листя. Було так м’яко і затишно в цьому вибалку над співучою поміж камінням водою», що Климко на якусь хвилинку забув про війну, яка гриміла навколо. Та вона нагадала про себе, коли хлопчик уперше зустрів окупанта.
Климко прокинувся від холодної роси і «побачив над собою скам’яніло- бузкове небо... без жайвороння, без легких із позолотою хмарок по обрію, без усміхненої радості пробудження. Хлопчик ночував у копиці сіна. Йому снилася велика жовта зграя воронів і горобців, яка раптом перетворилася на вихор з листя. Та листяна зграя стовпом піднялася у піднебесся і раптом зникла з очей». Цей тривожний сон, похмурі картини природи немов готують читача до подій, що далі розгортаються у повісті. Климко побачив солдата, який ішов від німецького обозу до копиці по сіно. Ним виявився старий чех. Солдат ворожої арм в хлопчика і дав дитині пакунок з галетами.
Останній шостий розділ повісті розпочинається описом яскравої картини надвечір’я. Холодний дош закінчився, і «дощова роса м’яко блищала на пожухлих придорожніх травах, і сонце, що вже ледь торкалося найдальшого пагорка, малиново яскріло у кожній рослині». Климкові пригоди закінчувалися, і природа ніби раділа цьому. Та виявилося, що яскрава пейзажна замальовка є контрастом до наступних подій. Хлопчик почув постріли, побачив чоловіка у гатіфе. Солдат тікав із полону, а за ним гналися фашисти, які стріляли на ходу по зігнутій навпіл постаті. Климко крикнув утікачеві, де можна сховатися від переслідувачів, і раптом відчув, як щось ніби вдарило його в груди. Хлопчик уже не бачив ні білої цівки солі, що текла на дорогу з пробитого кулею мішка, ні Зульфата, який, спотикаючись і падаючи, біг до друга. Життя хлопчини обірвала ворожа куля. Та назавжди ( в нашій пам’яті залишиться його добре серце, яке ладне було до усім, навіть ціною свого життя.
Подробнее: Роль описів природи у повісті Гр. Тютюнника «Климко» - 7 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО
Я маю заповітну мрію і дуже сподіваюсь на її здійснення. Я хочу доторкнутись до веселки, дізнатись де вона бере фарби для свого чарівного мостика, звідки простягає свій початок і куди ховає свій кінець. Всі кажуть, що це лише фантазія і нічого більше, та я вірю в свою в мрію, і знаю, що прийде день коли виглянувши після теплого дощику в своє віконечко мені достатньо буде протягнути долоню до здійснення мрії
Я хочу стати художником і впевнено іду до своєї заповітної мрії.
Я бачив як працюють майстри петриківського розпису. На скляну палітру нанесені всі кольори веселки – це гуаш. Спочатку майстриня наносить легенький ескіз олівцем, а потім починає чаклувати пензлями різної товщини. Її рухи впевнені і плавні. Мазки лягають швидко один за одним утворюючи казковий рослинний орнамент, дивовижної краси птахів.Це декоративно-прикладне мистецтво. Орнамент створює людина з прекрасною душею, багатою уявою і фантазією.
Кожна робота неповторна, за нею стоїть автор, у нього свій стиль письма.Я теж спробував і мені дуже сподобалося створювати власний малюнок квітів. Я займаюсь малюванням у художній школі, дуже люблю графіку і живопис. Мені цікаво ходити на етюди і малювати природу. Я беру участь у конкурсах і фестивалях, маю багато нагород. Професія художника – це поклик моєї душі, я хочу присвятити своє життя мистецтву.
Повість Гр. Тютюнника «Климко» — це згадка письменника про воєнне дитинство, про власні пригоди під час подорожі з Донбасу на Полтавщину. Одинадцятилітньому Тригеру довелося пішки долати тяжкий шлях по рідній землі, яка була окупована фашистами. Враження від дитячих пригод письменник відтворив у повісті «Климко».
Хлопчача мандрівка розпочалася тоді, коли в степу було ще тепло. Перші дні мандрівки йти було легко. Щоб підкреслити це, письменник вдається до опису природи. Пухка пилюга гріла босі ноги хлопчика, у степу було повно сонця, а вітерець лоскотав ковил-траву, колошкав полини, а ті віддавали степу свій терпкий запах. Поміж прив’ялої трави й теплим камінням грілися ящірки. Та дуже скоро сонце вже перестало нагрівати землю. Підошви Климка потерпли і зробилися як дерев’яні. Хлопчик часто сідав на землю, хукав на ноги й одтирав їх. Воду Климко знайшов на дні вибалка. Там поміж камінням біг струмок, мив камені чистою водою, полоскав зелену травичку, що росла на дні, і ніс пожовкле опале листя. Вгорі над струмком «дрімала жовто-зелена тиша осені й наче уві сні ронила листя. Було так м’яко і затишно в цьому вибалку над співучою поміж камінням водою», що Климко на якусь хвилинку забув про війну, яка гриміла навколо. Та вона нагадала про себе, коли хлопчик уперше зустрів окупанта.
Климко прокинувся від холодної роси і «побачив над собою скам’яніло- бузкове небо... без жайвороння, без легких із позолотою хмарок по обрію, без усміхненої радості пробудження. Хлопчик ночував у копиці сіна. Йому снилася велика жовта зграя воронів і горобців, яка раптом перетворилася на вихор з листя. Та листяна зграя стовпом піднялася у піднебесся і раптом зникла з очей». Цей тривожний сон, похмурі картини природи немов готують читача до подій, що далі розгортаються у повісті. Климко побачив солдата, який ішов від німецького обозу до копиці по сіно. Ним виявився старий чех. Солдат ворожої арм в хлопчика і дав дитині пакунок з галетами.
Останній шостий розділ повісті розпочинається описом яскравої картини надвечір’я. Холодний дош закінчився, і «дощова роса м’яко блищала на пожухлих придорожніх травах, і сонце, що вже ледь торкалося найдальшого пагорка, малиново яскріло у кожній рослині». Климкові пригоди закінчувалися, і природа ніби раділа цьому. Та виявилося, що яскрава пейзажна замальовка є контрастом до наступних подій. Хлопчик почув постріли, побачив чоловіка у гатіфе. Солдат тікав із полону, а за ним гналися фашисти, які стріляли на ходу по зігнутій навпіл постаті. Климко крикнув утікачеві, де можна сховатися від переслідувачів, і раптом відчув, як щось ніби вдарило його в груди. Хлопчик уже не бачив ні білої цівки солі, що текла на дорогу з пробитого кулею мішка, ні Зульфата, який, спотикаючись і падаючи, біг до друга. Життя хлопчини обірвала ворожа куля. Та назавжди ( в нашій пам’яті залишиться його добре серце, яке ладне було до усім, навіть ціною свого життя.
Подробнее: Роль описів природи у повісті Гр. Тютюнника «Климко» - 7 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО