– Гарні, – погодився. – Тільки не у вас. Бо ти не тутешня, а з Вишнополя. І Половинчик більше мій, аніж твій, бо я тут частіше буваю!
Ага! Знає, що з Вишнополя…
– Поглянути можна? – наступала далі Софійка.
– Дивись, як хочеш!
– Тітонько, йдіть-но сюди! – покликала дівчинка. Проте Сніжану як вітром здуло. Ото ще страхополох!
Картина була як картина. Пейзаж. Гарний. Контури нечіткі, трохи наче розмазані. Мабуть, фарби розтікаються. І не дуже схожий. Там оно три берези, а на полотні тільки дві. Єдине, що сподобалось, – це загадковість, казковість картини. Так і жди якоїсь мавки чи лісовика!
Про все це Софійка щиро звірилась художникові. Той не знати чого засміявся.
– А інші полотна? Можна якось їх побачити? – Софійка йшла напролом.
– Приходьте нині ввечері зі Сніжаною до моєї хижки. Знаєте, де живу? Подивитесь, коли цікаво!
З часом Олександр Довженко пробився до кіно. З 1925 року Довженко — стажист у агітфільмі «Червона Армія» А. Строєва. Режисура почала цікавити його під час роботи в кіногрупі Арнольда Кордюма при постановці картини «За лісом» (про класову боротьбу на селі).
Також Довженко написав сценарій для дітей — «Вася-реформатор». Юрій Яновський, який у той час працював у ВУФКУ в Одесі, відкинув цей сценарій, але за клопотанням московської комісії його таки запустили у виробництво. Фавст Лопатинський, який здійснював постановку, непередбачувано відійшов від фільмування і на пропозицію Павла Нечеси, у 1926 році Довженко виїхав до Одеси закінчувати фільм, де влаштувався режисером на кінофабриці. Перемкнувшись на кіно, Довженко планував присвятити себе, за його словами, винятково жанру комічних та комедійних фільмів.
Відповідь:
Пояснення:
Але дівчинка була вже біля Пустельника.
– Добрий день! – привітно всміхнулася.
– Привіт! – не відривався від картини.
– Правда, гарні у нас місця?
– Гарні, – погодився. – Тільки не у вас. Бо ти не тутешня, а з Вишнополя. І Половинчик більше мій, аніж твій, бо я тут частіше буваю!
Ага! Знає, що з Вишнополя…
– Поглянути можна? – наступала далі Софійка.
– Дивись, як хочеш!
– Тітонько, йдіть-но сюди! – покликала дівчинка. Проте Сніжану як вітром здуло. Ото ще страхополох!
Картина була як картина. Пейзаж. Гарний. Контури нечіткі, трохи наче розмазані. Мабуть, фарби розтікаються. І не дуже схожий. Там оно три берези, а на полотні тільки дві. Єдине, що сподобалось, – це загадковість, казковість картини. Так і жди якоїсь мавки чи лісовика!
Про все це Софійка щиро звірилась художникові. Той не знати чого засміявся.
– А інші полотна? Можна якось їх побачити? – Софійка йшла напролом.
– Приходьте нині ввечері зі Сніжаною до моєї хижки. Знаєте, де живу? Подивитесь, коли цікаво!
– Справді? А ви будете вдома?
– Якщо пообіцяв – доведеться бути!
Объяснение:
З часом Олександр Довженко пробився до кіно. З 1925 року Довженко — стажист у агітфільмі «Червона Армія» А. Строєва. Режисура почала цікавити його під час роботи в кіногрупі Арнольда Кордюма при постановці картини «За лісом» (про класову боротьбу на селі).
Також Довженко написав сценарій для дітей — «Вася-реформатор». Юрій Яновський, який у той час працював у ВУФКУ в Одесі, відкинув цей сценарій, але за клопотанням московської комісії його таки запустили у виробництво. Фавст Лопатинський, який здійснював постановку, непередбачувано відійшов від фільмування і на пропозицію Павла Нечеси, у 1926 році Довженко виїхав до Одеси закінчувати фільм, де влаштувався режисером на кінофабриці. Перемкнувшись на кіно, Довженко планував присвятити себе, за його словами, винятково жанру комічних та комедійних фільмів.