Дуже часто, коли я йду зі школи, мене турбують спокійні в дрімоті вулиці, замріяні тьмяні будинку. Коли я йду додому я здійснюю цікаве швидкоплинне подорож, я наче відкриваю похмурий завісу сонного міста і знаходжу навіть в цьому щось унікальне і красиве та це дуже просто, потрібно лише запалити в собі ниточку фантазії... і все змінюється... Сірі будинки світилися яскраво-жовтими квадратиками, а в цих яскравих віконцях вирувало життя, жили різні долі різних людей. Але в цьому я не хотіла розбиратися, навіть не дивлячись на свою легкість їх долі надійно приховували тонкі ажурні мережива або навпаки таємничі темні шторив цьому щось є... Тонкий місячний шлейф огортав глибокі снігові шапки, далеку лісову далечінь, цей шлейф, чим далі спускався від місяця, тим більше розсипався на загадкову алмазну доріжку, яка входила в танець сніжинок, і тут все починало грати, зима знаходить свій справжній святковий дух! Де панує гармонія і краса! Доторкнутися до зірки... я думаю, багато б не відмовилися від такої пропозиції, але ці небесні світила так далекі, що нам залишається лише мріяти гати за їх неповторним блиском. Але в моєму маленькому казковому зимовому \" світі" можна все! Тут є одне єдине правило це - мрій і фантазуй! Коли подивишся вгору, кожна повітряна хитромудра сніжинка щось танцює! Будь то королівський вальс або місячна - хода Майкла Джексона, руху сніжинки граціозні і швидкі, але, не дивлячись на їх швидкість я встигаю помітити в них природне зв'язаність, і без них зима була б неповноцінною! А тепер я дивлюся на зірки, і створюється враження, що блиск маленької зірочки, спускаючись на землю, одягає на себе білосніжні вбрання і стає усіма нами вже знайомої сніжинкою, ось це здорово! І ось одна сніжинка самотньо приземлилася на мою теплу рукавичку, я відчула щось яскраве і світле, ніби це справді світ який-небудь самотньої зірочки з іншої галактики так довго летів на землю, тільки що б прилетіти до мене на руку, ось вона природна турбота! Це справжнє тепло! Щось космічне... здається неможливим... а насправді це все неможливе можна \"перешити\" нитками фантазії... і все вийде!
З раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років перепліталася в Михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. Зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабуся, веселі Мар’яна та Люба та інші.Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.Михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. Більш за все він прагнув учитися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. Ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупинити. Хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорнувши в кирею.Поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в Михайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих односельчан..
