Яка тема,ідея? наталя карпенко
мій дім – це мій край на ім’я україна
в мурахи – мурашник, у сонечка – небо,
у крапельки – хмара, у білки – дупло.
нора чи гніздечко… та кожному треба,
щоб в рідній домівці затишно було.
усі в цьому світі тримаються хати,
в якій народився, де гріє любов,
що щедро посіяли батько і мати,
де квітне стежина, якою пішов.
тому навесні повертається пташка
із теплого вирію в рідні краї.
тому і ведмідь, і маленька комашка
так ревно боронять кордони свої.
мій дім – моя міць, оберіг і родина,
мені наймиліша моя сторона.
мій дім – це мій край на ім’я україна.
вона в моїм серці назавше одна.
як тема, ідея?
Ярослав Михайлович Стельмах народився 30 листопада 1949 року у місті Києв, у родині відомого письменника Михайла Стельмаха. Коли сам став писати, то ще довго на запитання, чи не син він того самого Стельмаха, відповідав “ні”. Бо вважав, що хвалитися батьком негоже. По смерті батьків не взяв собі нічого з майна, окрім письмового столу Стельмаха-старшого. За цим самим столом він і працював. З дитинства Ярослав захоплювався іноземними мовами, спортом та музикою. Займався професійно плаванням, потім гімнастикою, здобув навіть спортивні розряди з боксу і вільної боротьби. Віртуозно володів грою на фортепіано та любив гітару. Зі шкільних лав почав вивчати англійську мову та займатись перекладом У 1973 року в Київському інституті іноземних мов познайомився на кафедрі іноземних мов з своєю майбутньою дружиною Людмилою. Вона також закінчила той самий інститут, але на дев’ять років раніше. А вже через два роки вони одружилися. Спільних дітей у подружжя не було. Виховували сина Олексія Людмили від першого шлюбу. Він був рідкісно вільною людиною й не потребував демонстративності. У 1975 році у світ вийшла перша його книжка – це збірка оповідань під назвою «Манок». Потім були повісті «Химера лісового звіра», «Якось у чужому лісі», «Найкращий намет» У 1978 році Ярослава Стельмаха було прийнято до Спілки письменників України В 1999 році його назвали кращим драматургом року 4 серпня 2001 Ярослав Михайлович Стельмах підписавши для улюбленої внучки Зої власну книжку під назвою «Голодний, злий і дуже небезпечний», поїхав на дачу під Київом. Але в дорозі загинув в автокатастрофі на трасі під Борисполем. У нього просто за кермом перестало працювати серце. Похований письменник на Байковому кладовищі поряд із своїм батьком.
Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи, може, нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».
А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.
Раніше мені інколи ставало дуже неприємно – дружиш-дружиш із кимось, мало не душу йому виповідаєш, а потім – раз! І його вже нема, він знайшов когось цікавішого чи заможнішого, і вже не хоче навіть при зустрічі два слова сказати. А тепер мені все одно. Значить, це були не друзі, і не потрібно за ними побиватися.
Мої знайомі часто говорять, що друг ніколи ні в чому не відмовить. Мовляв, от ти мені не дав якусь річ – значить ти поганий друг. А я вважаю не так. Навіть якщо друг тобі щось не дав – подумай і намагайся зрозуміти, чому він це зробив. Можливо, він не має змоги. Можливо, не так тобі ця річ і потрібна. Наприклад, якщо пияк вимагає горілки, а добрий «друг» йому носить, замість того, щоб умовити його лікуватися – то що це за друг такий?
Раніше у мене теж не виникало думок, яким має бути справжній друг, я просто грався з іншими дітьми, підлітками. Але нещодавно я десь почув фразу, що «друг мій – це третє моє плече». І про те, що друга не треба ні про що просити, він сам дізнається, що тобі треба, якщо він справжній. Але щоб досягти того ідеалу, потрібно самому стати таким другом. І тоді побачиш, хто відкликається на твоє серце, а хто байдужий, і хоче мати лише зиск.
У мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба, якщо ми не загубимося після школи, або студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.