или вот) кладний і тривалиий шлях розвитку пройшли українські календарно-побутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через звязок з календарними циклами (зимою, весною, літом, осінню), від яких безпосередньо залежав побут наших предків. Часом їх ще називають аграрними, тобто пов'язаними з певними видами господарських робіт (сівбою, плеканням посівів, збиранням врожаю). Але це вірно лише до певної міри, оскільки значна частина тих звичаїв та обрядів виникла задовго до того, коли наші предки пізнали хліборобство.Знання природних циклів і орієнтація в часі формувалися ще на тій стадії, коли давнє населення на території України вело привласнювальну форму господарювання, тобто існувало виключно за рахунок мисливства і збиральництва. Залежно від пори року воно переміщалося з місця на місце, тобто дотримувалося напівкочового життя, щоб забезпечити себе достатньою кількістю їжі.Нині майже нічого невідомо про звичаї людей кам'яного віку (палеоліту, мезоліту). Але це не означає, що жодної обрядовості в них не було. Побут тих народів, чий б життя до недавнього часу відповідав первісній стадії, яку давним-давно пройшли наші предки, засвідчує, що звичаї і обряди, приурочені до початку чи закінчення певного природного сезону, були і в них. У цьому переконує ближче знайомство з обрядовими циклами.Минали тисячоліття, поки давні люди приручили звірів, навчилися вирощувати хліб. Перехід від привласнювальної до відтворювальної форми господарювання спричинив зміну життя. Полювання на звірів змінюється на тваринництво. Збиральництво поступово переростає у хліборобство; замість мандрівного життя настає відносна осілість, тривале проживання на певній території. Але первісні форми життя не зникають безслідно, а доповнюють новий господарський устрій. Ця закономірність властива і обрядовості, в якій давні обрядові дійства постійно доповнюються новими.
А коли це не подіяло, він хльоснув її своєю міцною ручищей по ніжному стволу. Берізка похитнулася і, не зронивши ні слова, відійшла на безпечну відстань.Всі підневільні, затамувавши подих гали цей поєдинок.Тоді дуб, улесливо посміхаючись, підніс Березі букет чудових хризантем і знову сказав:- Ти мені потрібна! Хто мені буде підраховувати прибуток, хто буде розмовляти з моїми працівниками?! ..Несподівано з'явилася юна Дубиха, ніхто й не помітив, коли вона встигла вирости і подорослішати. Осінь вступала у свої права, і листя у юної спокусниці забарвилася в малиново-червоний колір, а листя у неї були - чудо: витончені, злегка нагадують кленові.Дуб оторопів і забув про все на світі - він не відводив погляду від молоденької кокетки.Минуло кілька років. Юна особа, з роду червоних дубів, безперешкодно панувала в парку. Могутній дуб, перетворившись на покірного слугу, мовчки зносив примхи долі, що випали на його долю, згадуючи щасливі часи, коли його обожнювала наївна берізка.Молода тіранка жила в своє задоволення - неподалік юні червоні дубки з благоговінням ловили погляди своєї пані.Береза, навчена життєвим досвідом, перебралася з паркового свавілля у двір привітною господині і спокійно доживала віку, розповідаючи численні історії з паркової життя.Якось восени, гуляючи в старому парку, я звернула увагу на дуб, якому було не менше ста років. Дерево у розквіті сил, як для дубової тривалості життя, але якимось пригнічено і нерадісним він здавався. Неподалік милувалося своїм багряним шатами молоде деревце - дубок з роду червоних дубів.Вийшовши з парку, в одному з дворів побачила літню березу - ще струнку красуню. Вона легенько перебирала своїми жовто-бурштиновими листочками, немов за до розмови. Я прислухалася, і ось яку історію вона мені повідала ...У старому занедбаному парку безроздільно панував могутній дуб. Він методично примножував своє багатство, не гребуючи ніякими засобами. Всі дерева і чагарники зобов'язані були здавати йому урожай. Горобина недовго красувалася своїми яскраво-помаранчевими плодами, глід не встигав досхочу нагодувати своїх помічниць-птахів - всевидюче дуб все підгрібав під себе.Знаючи про корисні властивості і квітів, і плодів бузини, господар парку злився і розмірковував, що ж вигідніше: квіти обдерти або дочекатися ягід.Більше всіх діставалося ніжним белоствольная Берізка: дуб безжально обривав їх нирки і викачував сік - аптекарі щедро платили за цей товар. Багато деревця гинули, не встигнувши зацвісти і залишити після себе потомство.Правда, одну березу цей парковий варвар визнавав: сподобалася вона йому за розум і лагідний характер. Ось береза, по наївності своїй, і потрапила в його мережі: довгі роки вірою і правдою служила, щосили намагаючись зберігати справедливість. Де хитрістю, де ласкою вона, як могла, домагалася зменшення поборів і дбайливого ставлення до рослин.Але ... всьому буває межа - прозріла і береза: втомлена, змучена вона вирішила покинути тирана.Ось тут-то ображене самолюбство і показало себе у всьому своєму неподобстві.- Ти мені потрібна, - говорив він і ніжно посміхався.
кладний і тривалиий шлях розвитку пройшли українські календарно-побутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через звязок з календарними циклами (зимою, весною, літом, осінню), від яких безпосередньо залежав побут наших предків. Часом їх ще називають аграрними, тобто пов'язаними з певними видами господарських робіт (сівбою, плеканням посівів, збиранням врожаю). Але це вірно лише до певної міри, оскільки значна частина тих звичаїв та обрядів виникла задовго до того, коли наші предки пізнали хліборобство.Знання природних циклів і орієнтація в часі формувалися ще на тій стадії, коли давнє населення на території України вело привласнювальну форму господарювання, тобто існувало виключно за рахунок мисливства і збиральництва. Залежно від пори року воно переміщалося з місця на місце, тобто дотримувалося напівкочового життя, щоб забезпечити себе достатньою кількістю їжі.Нині майже нічого невідомо про звичаї людей кам'яного віку (палеоліту, мезоліту). Але це не означає, що жодної обрядовості в них не було. Побут тих народів, чий б життя до недавнього часу відповідав первісній стадії, яку давним-давно пройшли наші предки, засвідчує, що звичаї і обряди, приурочені до початку чи закінчення певного природного сезону, були і в них. У цьому переконує ближче знайомство з обрядовими циклами.Минали тисячоліття, поки давні люди приручили звірів, навчилися вирощувати хліб. Перехід від привласнювальної до відтворювальної форми господарювання спричинив зміну життя. Полювання на звірів змінюється на тваринництво. Збиральництво поступово переростає у хліборобство; замість мандрівного життя настає відносна осілість,
тривале проживання на певній території. Але первісні форми життя не зникають безслідно, а доповнюють новий господарський устрій. Ця закономірність властива і обрядовості, в якій давні обрядові дійства постійно доповнюються новими.