Боротьба добра зі злом - це тема, до якої звертається величезна кількість письменників. Дитяча література не є виключенням, і, скоріше, підтверджує важливість цього "вічного протистояння". Візьмемо, наприклад, "Сіроманця" Миколи Вінграновського - герой цієї повісті - хлопчик, який розуміє, за що люди хочуть вбити ні в чому не винного вовка. Він зовсім не поділяє ідеї помсти Чепіжного. Хлопчик, ніби знає, що вовк так само мав родину, яку повідстрелювали ті самі люди. Він перемагає свій страх і допомагає старому вовку переховуватися від людей. Автор пропонує побачити добро там, де його віднайти не так і легко. Дуже майстерно зображує добро і зло Євген Гуцало. Грубо кажучи, втіленням добра у нього в оповіданні виступають хлопчики-підберезники, а дядько Шпичак уособлює зло. Хлопці рятують величезного лося, а Шпичак в цей час дивиться на все із-за кущів. Він міг би до адже він доросла людина... Але він не робить цього. Цей підлий і боягузливий недолюдок жорстоко вбиває лося пострілом з рушниці. Григір Тютюнник зробив свого героя уособленням добра і прикладом для гармонічних взаємин з природою. Його Олесь усім здається диваком через те, що він "надто" любить природу, ліс. Він майструє шпаківні і спілкується з лісовими тваринами. Олесь пробачає своїх образників і навіть радіє, що вони знову можуть спілкуватися. Усі вищезгадані твори на прикладах показуть нам, що таке добро, а що таке зло. Ми маємо лише обрати команду, за яку збираємося грати!
Уже немає серед нас живих свідків тих страшних подій громадянської війни, того напруженого, багатого на героїчні подвиги часу. Однак є свідчення літературні – гарячі й трепетні оповідання Григорія Косинки, які писалися по свіжих слідах життя. Творче життя цього талановитого автора оберталося на загрозливу драму, яка трагічно завершилася 1934 року…Час довів, що головним «злочином» письменника став його талант, який змушував об’єктивно писати про дуже суперечливе, насильницьке втілення в життя революційних ідей. У своїх художніх узагальненнях автор ішов від малого до великого: від психології факту до його філософії, відкриваючи драми й трагедії нашого народу, який віками наймитував на своїй землі. Письменникові болять і рани бідності окраденого селянина, і месницькі дії заблуканого «бандита» та кров переконаного партійця, безпросвітніх спекулянтів і «вічних міщан». У його художніх узагальненнях чується відлуння Шевченкових думок: «Ви ж таки люди, не собаки!»Перша збірка новел «На золотих богів» (1922 р.) та друга книжка «В житах» (1926 р.) засвідчили, що Г. Косинка поставав дедалі у своїй майстерності реаліста, розкриваючи загальнолюдські та моральні цінності своїх героїв, вирізняючи в пожовтневій долі свого народу три драми.Першою була драма найбіднішого селянства, котре стало свідком революційної бурі та братовбивчої війни, і після всього не здобуло волі. А найтяжчий хрест несли страдниці-матері: у новелі «На буряки» мати зажурена над сонним сином-наймитом, бліда й безпомічна в оточенні голодних дітей («В хаті штурми»), «стеряна з журби» за загиблими синами («На золотих богів»).В основі інших дум Григорія Косинки лежить гостродраматичний конфлікт героя з дійсністю. Письменник говорить про одвічну біду, яка в різні історичні епохи не давала змоги українцям випростатися на повен зріст, об’єднатись у взаєморозумінні – це вияв дезертирства та отаманщини.Третя драма нашого народу – це драма тих, хто віддав себе на олтар комуністичної ідеї. Мета в комуністів була ніби благородна – покінчити з бідністю, але досягнення вели до нових кривавих репресій.Обдарованість Г. Косинки щедра та яскрава, його почерк своєрідний, гранично економний. Жодного зайвого слова чи образу, а герої з-під його пера народжуються сильні й вольові, багаті й красиві душею, дійові й правдиві. У них гармонійно поєднуються працьовитість і врода з високою народною моральністю й розумом, з вірою в краще життя. А серце Григорія Косинки, яке боліло за свій народ, виносило в собі й подарувало нам прекрасні образи, що вже стали нашою історією.
Візьмемо, наприклад, "Сіроманця" Миколи Вінграновського - герой цієї повісті - хлопчик, який розуміє, за що люди хочуть вбити ні в чому не винного вовка. Він зовсім не поділяє ідеї помсти Чепіжного. Хлопчик, ніби знає, що вовк так само мав родину, яку повідстрелювали ті самі люди. Він перемагає свій страх і допомагає старому вовку переховуватися від людей. Автор пропонує побачити добро там, де його віднайти не так і легко.
Дуже майстерно зображує добро і зло Євген Гуцало. Грубо кажучи, втіленням добра у нього в оповіданні виступають хлопчики-підберезники, а дядько Шпичак уособлює зло. Хлопці рятують величезного лося, а Шпичак в цей час дивиться на все із-за кущів. Він міг би до адже він доросла людина... Але він не робить цього. Цей підлий і боягузливий недолюдок жорстоко вбиває лося пострілом з рушниці.
Григір Тютюнник зробив свого героя уособленням добра і прикладом для гармонічних взаємин з природою. Його Олесь усім здається диваком через те, що він "надто" любить природу, ліс. Він майструє шпаківні і спілкується з лісовими тваринами. Олесь пробачає своїх образників і навіть радіє, що вони знову можуть спілкуватися.
Усі вищезгадані твори на прикладах показуть нам, що таке добро, а що таке зло. Ми маємо лише обрати команду, за яку збираємося грати!
Я за добро, а ви?
Приєднуйтесь!