Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це шедевр поетичної майстерності. Збірка І. Франка “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. Вона являє собою композиційну, тематичну та жанрову цілісність, що дало підстави самому автору назвати її поетичною драмою. У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя – від зародження до загибелі. Вірші здебільшого носять автобіографічний характер – через гірке нерозділене кохання до жінки в реальному житті довелося пройти й славетному Каменяреві. Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям.
Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу,
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу
Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.
Тетяна відмовила Онєгіну тому, що на той час, коли він до неї прийшов, вона вже була одружена і як вірна дружина мала виконувати подружній обов'язок, зберігаючи вірність чоловікові.
— «Но я другому отдана; я буду век ему верна»
Колись Онєгін дивився на неї так, як на маленьку, наївну, щиросердну дівчинку, але щойно ця "дівчинка" , (а пізніше розкішна княгиня) здобула повагу у "вищому" суспільстві — одразу стала цікавити Онєгіна. Дивлячись на це, ми НЕ можемо сказати, що почуття Евгена були дійсно справжніми та щирими.
Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це шедевр поетичної майстерності. Збірка І. Франка “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. Вона являє собою композиційну, тематичну та жанрову цілісність, що дало підстави самому автору назвати її поетичною драмою. У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя – від зародження до загибелі. Вірші здебільшого носять автобіографічний характер – через гірке нерозділене кохання до жінки в реальному житті довелося пройти й славетному Каменяреві. Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям.
Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу,
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу
Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.
Объяснение:
Відповідь:
Тетяна відмовила Онєгіну тому, що на той час, коли він до неї прийшов, вона вже була одружена і як вірна дружина мала виконувати подружній обов'язок, зберігаючи вірність чоловікові.
— «Но я другому отдана; я буду век ему верна»
Колись Онєгін дивився на неї так, як на маленьку, наївну, щиросердну дівчинку, але щойно ця "дівчинка" , (а пізніше розкішна княгиня) здобула повагу у "вищому" суспільстві — одразу стала цікавити Онєгіна. Дивлячись на це, ми НЕ можемо сказати, що почуття Евгена були дійсно справжніми та щирими.