глибока філософія прихована у словах в. джеймса: «суспільство деградує, якщо не отримує імпульсів від окремих особистостей; особистість деградує, якщо не отримує співчуття від усього суспільства». я думаю, однією із таких особистостей, яка підштовхнула суспільство до активних дій у боротьбі за волю, свободу народу був і залишається т. шевченко.
не кожного члена суспільства можна назвати громадянином, а лише людину у з активною життєвою позицією. вона докладає максимум зусиль, щоб жилося краще усім.
ідея утвердження активної громадянської позиції людини-патріота стала провідною у вірші «минають дні, минають ночі…» ліричний герой роздумує над швидкоплинністю життя. день за днем воно наближає людину до вічності. але сидіти і чекати свого кінця — це є не лише ганебним для людини. це злочин проти суспільства. і шевченкові слова звертання до долі більше молитву:
не дай спати ходячому,
серцем замирати
і гнилою колодою
по світу валятись.
лише істинний гуманіст здатен прожити власне життя для людей, захищаючи їхні інтереси. саме любов є найбільшою рушійною силою.
а дай жити, серцем жити
і людей любити…
на час написання вірша поет уже мав гіркий досвід стосунків із владою. він розумів, що царизм докладає всіх зусиль, щоб зберегти єдину і неподільну російську імперію та самодержавство. свої переживання він озвучує устами ліричного героя:
страшно впасти у кайдани,
умирать в неволі…
але він, істинний громадянин, найбільше боїться померти, не залишивши по собі жодного сліду. для нього інтереси народу і рідного краю є надто дорогими.
а ще гірше — спати, спати,
і спати на волі —
і заснути навік-віки,
і сліду не кинуть
ніякого…
цей вірш не втратив своєї актуальності. і я впевнена, що ніколи не втратить. держава буде існувати доти, доки будуть жити люди, готові служити їй вірою і правдою, захищати її інтереси, а отже, захищати людей. особисто я не хочу «гнилою колодою по світу валятись». і я вірю, що, коли виросту, то служитиму людям і любитиму їх
1.поезія характеризується патріотичною наснаженістю, глибиною філософських роздумів, щирістю душевних переживань (деякі твори митця покладені на музику: «ой ти, дівчино, з горіха зерня», «червона калино, чого й в лузі гнешся? »).
2.проза письменника має гуманістично-просвітницький зміст, насичена соціальним оптимізмом.
3.драма почала зацікавлювати франка незвичайно рано. вже гімназистом в 1872 році франко, виконуючи завдання для викладача польської літератури париляка, написав по-польськи драму у віршах "югурта", текст якої не зберігся. його в той час дуже зацікавлювала римська історія і тому мабуть сюжетом другої драми у віршах, якої він не закінчив, була історія "ромуля і рема". ця драма була написана німецькою мовою і також подана, як шкільне завдання, вчителеві німецької мови ришун.
4. і.я. франко написав майже п’ятдесят казок, двадцять із них увійшли до збірки "коли ще звірі говорили" (1899). як правило, всі вони – це художньо опрацьовані переклади з грецької, індійської, німецької, російської, арабської та інших мов, своєрідні літературні обробки. проте найчастіше він запозичував образ чи сюжет, який доповнював, розширював, творові соціальні загостреності, національного колориту (як говорив сам автор: "на чужий позичений рисунок наклав наші українські кольори").
ця збірка призначалася дітям від шести до дванадцяти років. письменник сподівався, що казки прийдуться їм до смаку, розбудять їхню фантазію, викличуть сміх і роздуми, спонукають пильніше придивлятися до життя, до рідної природи.
5.у літературній спадщині івана франка значне місце посідає перекладацький доробок. він стверджував, що «переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу є важним культурним чинником», а «передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою, збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст розуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями». працю над з різних мов франко почав, будучи гімназистом старших класів. про свої ранні спроби у цій галузі письменник згадував: «в тім же часі, а особливо в вищій гімназії, я напсував багато паперу, пишучи драми, поезії, всяку всячину (письмо святе, гомера, софокла, нібелунгів, рукопис короледворську і т. и.)». дебютні його переклади — перша пісня «одіссеї» гомера, гімн «прометей» ґете, драми «електра» софокла — датуються, відповідно, веснами 1873 та 1874 і осінню 1874. 1879 року побачила світ перша збірка його перекладів «думи й пісні найзнатніших європейських поетів».
перекладав франко до останніх днів свого життя. останній його переклад — стародавньої легенди з історії риму — датовано 13 березня 1916. загалом знав 14 мов (польську, німецьку, грецьку, латинську, старослов'янську, чеську, російську, французьку, ійську, болгарську, угорську, італійську, ідиш). франкові переклади не обмежені конкретним часом написання оригіналів — це період від ііі–іі тис. до н. е. — аж до початку хх ст. перекладів авторів античної літератури у його доробку найбільше — 75 (квінт курцій руф, платон, сапфо,арістофан, менандрта і
перекладацька діяльність франка охоплює творчість різних народів та епох: староруські, ійські, старогрецькі, староіндійські, староісландські, старонімецькі, староугорські, старошотландські, старонорвезькі словесні пам'ятки; албанські, болгарські, єврейські, італійські, іспанські, чеські, сербо-хорватські, боснійсько-герцеговинські, польські, португальські, румунські, китайські, німецькі народні пісні, санскритський епос, вавилонські гімни, біблійні легенди, єгипетські казки, твори античних письменників і співців епохи відродження, зразки польської, російської, чеської, словацької, сербської, австрійської, австралійської, ійської, американської, французької, угорської, німецької, швейцарської, італійської, шведської, норвезької літератур. здебільшого франко свої та чужі переклади власними історичними та бібліографічними коментарями, подекуди й цілими розвідками про конкретну епоху, коли творив той чи інший автор, про значення твору для світової літератури, про труднощі перекладу тощо інколи разом із художніми творами перекладав і вступні статті та коментарі до них (передмова г.-к.-ш. масперо, коментар е. коскена до єгипетських казок).
6. із великої епістолярної спадщини івана франка, що налічувала понад шість тисяч листів, збереглося лише близько 900 автографів листів та кілька десятків публікацій. у наше видання входять майже всі відомі на сьогодні листи і. франка. вони розташовані у хронологічному порядку, що дає змогу простежити в еволюції життя і діяльність письменника, розкрити багатогранність його інтересів та зв’язків. /
ответ:
глибока філософія прихована у словах в. джеймса: «суспільство деградує, якщо не отримує імпульсів від окремих особистостей; особистість деградує, якщо не отримує співчуття від усього суспільства». я думаю, однією із таких особистостей, яка підштовхнула суспільство до активних дій у боротьбі за волю, свободу народу був і залишається т. шевченко.
не кожного члена суспільства можна назвати громадянином, а лише людину у з активною життєвою позицією. вона докладає максимум зусиль, щоб жилося краще усім.
ідея утвердження активної громадянської позиції людини-патріота стала провідною у вірші «минають дні, минають ночі…» ліричний герой роздумує над швидкоплинністю життя. день за днем воно наближає людину до вічності. але сидіти і чекати свого кінця — це є не лише ганебним для людини. це злочин проти суспільства. і шевченкові слова звертання до долі більше молитву:
не дай спати ходячому,
серцем замирати
і гнилою колодою
по світу валятись.
лише істинний гуманіст здатен прожити власне життя для людей, захищаючи їхні інтереси. саме любов є найбільшою рушійною силою.
а дай жити, серцем жити
і людей любити…
на час написання вірша поет уже мав гіркий досвід стосунків із владою. він розумів, що царизм докладає всіх зусиль, щоб зберегти єдину і неподільну російську імперію та самодержавство. свої переживання він озвучує устами ліричного героя:
страшно впасти у кайдани,
умирать в неволі…
але він, істинний громадянин, найбільше боїться померти, не залишивши по собі жодного сліду. для нього інтереси народу і рідного краю є надто дорогими.
а ще гірше — спати, спати,
і спати на волі —
і заснути навік-віки,
і сліду не кинуть
ніякого…
цей вірш не втратив своєї актуальності. і я впевнена, що ніколи не втратить. держава буде існувати доти, доки будуть жити люди, готові служити їй вірою і правдою, захищати її інтереси, а отже, захищати людей. особисто я не хочу «гнилою колодою по світу валятись». і я вірю, що, коли виросту, то служитиму людям і любитиму їх
ответ:
1.поезія характеризується патріотичною наснаженістю, глибиною філософських роздумів, щирістю душевних переживань (деякі твори митця покладені на музику: «ой ти, дівчино, з горіха зерня», «червона калино, чого й в лузі гнешся? »).
2.проза письменника має гуманістично-просвітницький зміст, насичена соціальним оптимізмом.
3.драма почала зацікавлювати франка незвичайно рано. вже гімназистом в 1872 році франко, виконуючи завдання для викладача польської літератури париляка, написав по-польськи драму у віршах "югурта", текст якої не зберігся. його в той час дуже зацікавлювала римська історія і тому мабуть сюжетом другої драми у віршах, якої він не закінчив, була історія "ромуля і рема". ця драма була написана німецькою мовою і також подана, як шкільне завдання, вчителеві німецької мови ришун.
4. і.я. франко написав майже п’ятдесят казок, двадцять із них увійшли до збірки "коли ще звірі говорили" (1899). як правило, всі вони – це художньо опрацьовані переклади з грецької, індійської, німецької, російської, арабської та інших мов, своєрідні літературні обробки. проте найчастіше він запозичував образ чи сюжет, який доповнював, розширював, творові соціальні загостреності, національного колориту (як говорив сам автор: "на чужий позичений рисунок наклав наші українські кольори").
ця збірка призначалася дітям від шести до дванадцяти років. письменник сподівався, що казки прийдуться їм до смаку, розбудять їхню фантазію, викличуть сміх і роздуми, спонукають пильніше придивлятися до життя, до рідної природи.
5.у літературній спадщині івана франка значне місце посідає перекладацький доробок. він стверджував, що «переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу є важним культурним чинником», а «передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою, збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст розуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями». працю над з різних мов франко почав, будучи гімназистом старших класів. про свої ранні спроби у цій галузі письменник згадував: «в тім же часі, а особливо в вищій гімназії, я напсував багато паперу, пишучи драми, поезії, всяку всячину (письмо святе, гомера, софокла, нібелунгів, рукопис короледворську і т. и.)». дебютні його переклади — перша пісня «одіссеї» гомера, гімн «прометей» ґете, драми «електра» софокла — датуються, відповідно, веснами 1873 та 1874 і осінню 1874. 1879 року побачила світ перша збірка його перекладів «думи й пісні найзнатніших європейських поетів».
перекладав франко до останніх днів свого життя. останній його переклад — стародавньої легенди з історії риму — датовано 13 березня 1916. загалом знав 14 мов (польську, німецьку, грецьку, латинську, старослов'янську, чеську, російську, французьку, ійську, болгарську, угорську, італійську, ідиш). франкові переклади не обмежені конкретним часом написання оригіналів — це період від ііі–іі тис. до н. е. — аж до початку хх ст. перекладів авторів античної літератури у його доробку найбільше — 75 (квінт курцій руф, платон, сапфо,арістофан, менандрта і
перекладацька діяльність франка охоплює творчість різних народів та епох: староруські, ійські, старогрецькі, староіндійські, староісландські, старонімецькі, староугорські, старошотландські, старонорвезькі словесні пам'ятки; албанські, болгарські, єврейські, італійські, іспанські, чеські, сербо-хорватські, боснійсько-герцеговинські, польські, португальські, румунські, китайські, німецькі народні пісні, санскритський епос, вавилонські гімни, біблійні легенди, єгипетські казки, твори античних письменників і співців епохи відродження, зразки польської, російської, чеської, словацької, сербської, австрійської, австралійської, ійської, американської, французької, угорської, німецької, швейцарської, італійської, шведської, норвезької літератур. здебільшого франко свої та чужі переклади власними історичними та бібліографічними коментарями, подекуди й цілими розвідками про конкретну епоху, коли творив той чи інший автор, про значення твору для світової літератури, про труднощі перекладу тощо інколи разом із художніми творами перекладав і вступні статті та коментарі до них (передмова г.-к.-ш. масперо, коментар е. коскена до єгипетських казок).
6. із великої епістолярної спадщини івана франка, що налічувала понад шість тисяч листів, збереглося лише близько 900 автографів листів та кілька десятків публікацій. у наше видання входять майже всі відомі на сьогодні листи і. франка. вони розташовані у хронологічному порядку, що дає змогу простежити в еволюції життя і діяльність письменника, розкрити багатогранність його інтересів та зв’язків. /