Борщ — одна з найпоширеніших перших страв української кухні. До його складу входить багато різноманітних продуктів. Моя мама часто варить борщ, а я люблю гати і допомагати їй. Перед приготуванням мама миє руки та одягає фартух. Спочатку вона готує бульйон. Дрібно нарубані кістки варить дві години, додає м'яса і продовжує варити до готовності. Зварене м'ясо нарізає порціями, а бульйон відціджує. Очищені і помиті буряки мама шаткує соломкою, солить, збризкує оцтом, змішує, кладе у каструлю, додає жиру, томатного соусу, цукру, тушкує до готовності. Потім злегка обсмажує на свинячому салі цибулю, моркву, петрушку. На кухні уже так смачно пахне, аж слинка тече. У проціджений бульйон мати кладе нарізану дольками картоплю, доводить до кипіння, додає нарізану соломкою капусту і варить 10-15 хв. Після цього кидає в бульйон тушковані буряки, злегка підсмажує разом з цибулею нарізані свіжі помідори, гіркий і запашний перець, лавровий лист, підсмажене і розведене водою борошно. Потім дає 5 хвилин покипіти, заправляє товченим часником, доводить до кипіння і дає настоятись 10 хвилин. Нарешті борщ готовий. Настає обід. Подаючи борщ на стіл, мама у кожну тарілку кладе шматочок вареного м'яса, сметани і посипає зеленню петрушки і кропу. Сім'я із задоволенням смакує улюблену страву. Який смачний борщ!
Воєнний час завжди вважається найскладнішим часом в житті кожного народу. На жаль, наш український народ стикався з такими проблемами досить часто. Саме такий час зображено в повісті Григіра Тютюнника «Климко». Дана повість дійсно здатна зворушити і змусити замислитися. Саме це і сталося в моєму випадку. Ця повість авторства Григіра Тютюнника справила на мене дуже сильне враження багатьма своїми особливостями.
Насамперед, і, напевно, на це розраховував і автор, найсильніше враження справила на мене доля головного героя, хлопчика на ім’я Климко. Цей хлопчик далеко не заслуговував того, що сталося в його житті. Звичайно, під час війни всім людям по-справжньому важко, дорослі теж не є винятком. Однак доля дітей набагато складніша, і їх проблеми викликають набагато більше жалю. Дітям під час війни доводиться дуже складно. Вони стикаються з майже непереборними проблемами. І шанси вижити для дитини без чужої до практично нульові. Такий приклад я побачив у вигляді головного героя повісті, у хлопчикові Климко. Він був дуже доброю дитиною, намагався не тільки вижити самостійно, але і до чимось іншим людям. Проте врешті-решт йому все-таки вижити не вдалося. І це мене дуже зворушило.
Під час прочитання цієї повісті Григіра Тютюнника я мимоволі ставив себе на місце головного героя, що змусило мене задуматися про багато проблем. Як би я поводився, якби залишився абсолютно один, без підтримки близьких і рідних під час війни? Що б я робив і як намагався вижити? Чи довго б я протягнув при такому житті? Насправді за результатами роздумів на такі теми я дійшов до висновку, що мені було б дуже складно дійсно залишитися в живих, навряд чи б вдалося прожити довше, ніж тому ж Климкові. Звичайно, роль дитини під час війни по-справжньому трагічна і сповнена болю і гіркоти. Замість того, щоб отримувати звичайну дитячу радість від життя, діти під час війни зобов’язані думати лише про те, щоб виживати, рятуватися від бід, голоду і бомбардувань. На жаль, частина дітей на сучасній території України теж зіткнулася з такою проблемою, і про цю проблему я теж задумався.
Я думаю, що ця повість може зворушить і змусити замислитись кожного читача. У ній дуже добре показано, що діти під час війни страждають набагато сильніше дорослих. Однак автор все-таки не дає відповіді, а що ж робити з цією складною проблемою сучасності. Таку відповідь дати не можу і я. Війни були і будуть виникати через ряд факторів і уникнути їх практично неможливо.
Моя мама часто варить борщ, а я люблю гати і допомагати їй.
Перед приготуванням мама миє руки та одягає фартух. Спочатку вона готує бульйон. Дрібно нарубані кістки варить дві години, додає м'яса і продовжує варити до готовності. Зварене м'ясо нарізає порціями, а бульйон відціджує. Очищені і помиті буряки мама шаткує соломкою, солить, збризкує оцтом, змішує, кладе у каструлю, додає жиру, томатного соусу, цукру, тушкує до готовності. Потім злегка обсмажує на свинячому салі цибулю, моркву, петрушку. На кухні уже так смачно пахне, аж слинка тече.
У проціджений бульйон мати кладе нарізану дольками картоплю, доводить до кипіння, додає нарізану соломкою капусту і варить 10-15 хв. Після цього кидає в бульйон тушковані буряки, злегка підсмажує разом з цибулею нарізані свіжі помідори, гіркий і запашний перець, лавровий лист, підсмажене і розведене водою борошно. Потім дає 5 хвилин покипіти, заправляє товченим часником, доводить до кипіння і дає настоятись 10 хвилин.
Нарешті борщ готовий. Настає обід. Подаючи борщ на стіл, мама у кожну тарілку кладе шматочок вареного м'яса, сметани і посипає зеленню петрушки і кропу.
Сім'я із задоволенням смакує улюблену страву. Який смачний борщ!
Насамперед, і, напевно, на це розраховував і автор, найсильніше враження справила на мене доля головного героя, хлопчика на ім’я Климко. Цей хлопчик далеко не заслуговував того, що сталося в його житті. Звичайно, під час війни всім людям по-справжньому важко, дорослі теж не є винятком. Однак доля дітей набагато складніша, і їх проблеми викликають набагато більше жалю. Дітям під час війни доводиться дуже складно. Вони стикаються з майже непереборними проблемами. І шанси вижити для дитини без чужої до практично нульові. Такий приклад я побачив у вигляді головного героя повісті, у хлопчикові Климко. Він був дуже доброю дитиною, намагався не тільки вижити самостійно, але і до чимось іншим людям. Проте врешті-решт йому все-таки вижити не вдалося. І це мене дуже зворушило.
Під час прочитання цієї повісті Григіра Тютюнника я мимоволі ставив себе на місце головного героя, що змусило мене задуматися про багато проблем. Як би я поводився, якби залишився абсолютно один, без підтримки близьких і рідних під час війни? Що б я робив і як намагався вижити? Чи довго б я протягнув при такому житті? Насправді за результатами роздумів на такі теми я дійшов до висновку, що мені було б дуже складно дійсно залишитися в живих, навряд чи б вдалося прожити довше, ніж тому ж Климкові. Звичайно, роль дитини під час війни по-справжньому трагічна і сповнена болю і гіркоти. Замість того, щоб отримувати звичайну дитячу радість від життя, діти під час війни зобов’язані думати лише про те, щоб виживати, рятуватися від бід, голоду і бомбардувань. На жаль, частина дітей на сучасній території України теж зіткнулася з такою проблемою, і про цю проблему я теж задумався.
Я думаю, що ця повість може зворушить і змусити замислитись кожного читача. У ній дуже добре показано, що діти під час війни страждають набагато сильніше дорослих. Однак автор все-таки не дає відповіді, а що ж робити з цією складною проблемою сучасності. Таку відповідь дати не можу і я. Війни були і будуть виникати через ряд факторів і уникнути їх практично неможливо.