Вони самі підказують, що йдеться про опис різних подій протягом «літ» — років. Дійшли до нас ці слова з давніх часів Київської Русі. Історики пов’язують виникнення літописання на території України-Русі з прийняттям християнства і появою слов’янської абетки, яку створили просвітителі Кирило та Мефодій. Літописи розповідають про те, що відбувалося на київських землях у той чи інший час. Деякі з них записані також зі слів очевидців давніх подій. Наприклад, вважається, що літописні згадки про переможні походи київського князя Олега на греків, записані ченцем Нестором-літописцем за народними переказами. Адже в часи правління самого Олега літописання ще не існувало. Преподобний Нестор з Києво-Печерського монастиря — один з найвідоміших літописців. Завдяки йому з’явилися літописи про події з життя Київської Русі та найдавніший звід літописів «Повість минулих літ». У цьому зібранні в певному порядку розміщені історичні оповідки, документи княжої влади, закони того часу. «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосійського монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала». Так починається «Літопис Руський», у якому подаються відомості про розселення слов’ян, утворення держави, про перших руських князів. «Повість минулих літ» починається з оповіді про розподіл землі між синами біблійного Ноя. Так вимагали традиції літописання. До наших днів дійшло кілька списків «Повісті минулих літ». Найстарішими вважаються Лаврентіївський та Іпатіївський. «Повість минулих літ» цікава тим, що в ній зібрано не лише історичні факти, а й народні перекази, легенди, інші зразки фольклору. Однією з відомих легенд, на основі якої були написані літературні твори, стала згадка про віщування волхвів київському князю Олегу. Віщуни напророкували, що він прийме смерть від свого коня. Олег відмовився від улюбленого коня, який супроводжував його не в одному поході. Але згодом потрапив на місце, де був прах тварини. Там князя вкусила змія. Так збулося віщування.
