Історичні пісні — це фольклорні твори, присвячені певній історичній події, чи відомій історичній постаті. У цих піснях висловлюється ставлення народу до історичних подій чи героїв.
Соціально-побутові пісні - це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі. Коротко кажучи, про всіх і про все: гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.
Боячись бути викритою перед товаришами, вона змушена робити нові бридкі проступки — один за одним здає декількох підпільників. Комітетники пильно вишукують серед своїх провокатора, підозрюють один одного, але Марію — ніхто. Навпаки, її найбільше шанують, до неї всі йдуть радитися. Найстрашніше для Марії— Іванова ненависть до провокатора. Вона прагне, але ніяк не наважується зізнатися коханому. Якось жартома розкриває суть трагедії, причини зради і з останньою надією благально запитує, чи міг би він таку людину простити, бодай зрозуміти. Однак Іван рішуче, однозначно відповідає «ні», бо для нього «інтереси громади важніші».
А жандарм продовжує наступ. Він заявляється вже прямо додому до Марії й пропонує їй поїхати з ним у Крим на відпочинок, тобто фактично стати його коханкою: «…пропоную найвищу насолоду: любити чоловіка, якого ненавидиш».
Соціально-побутові пісні - це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі. Коротко кажучи, про всіх і про все: гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.
Боячись бути викритою перед товаришами, вона змушена робити нові бридкі проступки — один за одним здає декількох підпільників. Комітетники пильно вишукують серед своїх провокатора, підозрюють один одного, але Марію — ніхто. Навпаки, її найбільше шанують, до неї всі йдуть радитися. Найстрашніше для Марії— Іванова ненависть до провокатора. Вона прагне, але ніяк не наважується зізнатися коханому. Якось жартома розкриває суть трагедії, причини зради і з останньою надією благально запитує, чи міг би він таку людину простити, бодай зрозуміти. Однак Іван рішуче, однозначно відповідає «ні», бо для нього «інтереси громади важніші».
А жандарм продовжує наступ. Він заявляється вже прямо додому до Марії й пропонує їй поїхати з ним у Крим на відпочинок, тобто фактично стати його коханкою: «…пропоную найвищу насолоду: любити чоловіка, якого ненавидиш».