"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
Ці герої без роздуму і сумнівів відважуються на дуже небезпечний вчинок,— пробираються у ворожий табір, коли там сплять,— і нищать ворогів. У наполегливому прагненні принести якомога більше користі своєму народові Низ та Евріал не думають про смертельну небезпеку, що за- грожуватиме їм під час здійснення задуманої справи, Евріала не зупиняє навіть те, що він осиротить свою стару матір, у якої, крім нього, нікого немає. Юнак дуже любить її, слізно просить Іула не залишати її в біді, не дати вмерти з голоду, але від подвигу не відмовляється.
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
Ці герої без роздуму і сумнівів відважуються на дуже небезпечний вчинок,— пробираються у ворожий табір, коли там сплять,— і нищать ворогів. У наполегливому прагненні принести якомога більше користі своєму народові Низ та Евріал не думають про смертельну небезпеку, що за- грожуватиме їм під час здійснення задуманої справи, Евріала не зупиняє навіть те, що він осиротить свою стару матір, у якої, крім нього, нікого немає. Юнак дуже любить її, слізно просить Іула не залишати її в біді, не дати вмерти з голоду, але від подвигу не відмовляється.
Объяснение: