Оптимізм важливий у житті кожної людини. Не можна допускати, щоб у серці поселилося сумнів. Шлях воно буває там тимчасово, з цим не посперечаєшся, але жити в серці повинна впевненість у кращому майбутньому. Оптимізм - це позитивний погляд в майбутнє, виправдувальний - у минуле, і сприйнятливий - в сьогодення.
Т.е. людина, що являє оптимістом, вірить у те, що все буде досить добре і може бути навіть краще, ніж просто добре. Приклад: водій-оптиміст розуміє, що аварії не уникнути, але вірить, що залишиться живий і ніхто і ніщо не постраждає.
Він знає: те, що сталося, могло бути й гірше, але все набагато краще. Приклад: при тій же ситуації, якщо розбилася машина, оптиміст розуміє, що могли постраждати і люди, але цього не сталося; а якщо постраждали люди, то могли постраждати й інші, але не все так погано.
Оптиміст розуміє, що те, що відбувається не змінити, і це потрібно приймати так, як є. Наприклад: на шляху та ж сама аварія, і її потрібно прийняти, тому уникнути не вдасться, тут не вийде заплакати і все змінити, залишається лише сподіватися, що все буде добре.
Так що оптимістом може бути кожен, якщо у вашому серці часто поселяється сумніви і страх, боріться з ними, виганяйте і сподівайтеся на краще, що чекає вас і ваших близьких попереду.
Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла. Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів. Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою. А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати. Потреба заглянути в глибину століть диктується необхідністю збагнути сенс забутих уроків історії, знайти в них живі і на дихаючі цінності, створені нашими предками. їх надбання — не просто нагромадження давно минулого, а передусім та життєтворна святиня, до якої знову і знову припадаємо, вирушаючи в незвідану путь соціальних перетворень. Історичний досвід минулого — це досягнення і прорахунки наших предків, його належить покласти в підмурок розвитку народу. Забувати або нехтувати ним означає зводити будівлю нашого майбутнього на піску. Іншими словами, визнавати себе випадковими подорожніми на стежках світової історії, які не знають, навіщо прийшли у світ, для чого живуть і чого повинні досягти.Історія органічно пов'язана з пам'яттю, яка долає невпинний час, долає забуття. В цьому непересічна культурна значимість пам'яті. Безпам'ятство — це невдячність перед минулим і без відповідальність перед майбутнім. Щоб не помилятися в май бутньому, ми повинні пам'ятати про свої помилки в минулому.
Оптимізм важливий у житті кожної людини. Не можна допускати, щоб у серці поселилося сумнів. Шлях воно буває там тимчасово, з цим не посперечаєшся, але жити в серці повинна впевненість у кращому майбутньому. Оптимізм - це позитивний погляд в майбутнє, виправдувальний - у минуле, і сприйнятливий - в сьогодення.
Т.е. людина, що являє оптимістом, вірить у те, що все буде досить добре і може бути навіть краще, ніж просто добре. Приклад: водій-оптиміст розуміє, що аварії не уникнути, але вірить, що залишиться живий і ніхто і ніщо не постраждає.
Він знає: те, що сталося, могло бути й гірше, але все набагато краще. Приклад: при тій же ситуації, якщо розбилася машина, оптиміст розуміє, що могли постраждати і люди, але цього не сталося; а якщо постраждали люди, то могли постраждати й інші, але не все так погано.
Оптиміст розуміє, що те, що відбувається не змінити, і це потрібно приймати так, як є. Наприклад: на шляху та ж сама аварія, і її потрібно прийняти, тому уникнути не вдасться, тут не вийде заплакати і все змінити, залишається лише сподіватися, що все буде добре.
Так що оптимістом може бути кожен, якщо у вашому серці часто поселяється сумніви і страх, боріться з ними, виганяйте і сподівайтеся на краще, що чекає вас і ваших близьких попереду.
Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів.
Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою.
А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати. Потреба заглянути в глибину століть диктується необхідністю збагнути сенс забутих уроків історії, знайти в них живі і на дихаючі цінності, створені нашими предками. їх надбання — не просто нагромадження давно минулого, а передусім та життєтворна святиня, до якої знову і знову припадаємо, вирушаючи в незвідану путь соціальних перетворень. Історичний досвід минулого — це досягнення і прорахунки наших предків, його належить покласти в підмурок розвитку народу. Забувати або нехтувати ним означає зводити будівлю нашого майбутнього на піску. Іншими словами, визнавати себе випадковими подорожніми на стежках світової історії, які не знають, навіщо прийшли у світ, для чого живуть і чого повинні досягти.Історія органічно пов'язана з пам'яттю, яка долає невпинний час, долає забуття. В цьому непересічна культурна значимість пам'яті. Безпам'ятство — це невдячність перед минулим і без відповідальність перед майбутнім. Щоб не помилятися в май бутньому, ми повинні пам'ятати про свої помилки в минулому.