Після допиту в Києві його звільнили і відправили до Петербурга. Він продовжував удосконалювати мистецтво і техніку офорта, опановував нові прийоми гравірування. У 1860 р, рада Академії мистецтв присвоїла йому почесне звання академіка гравюри. У 1860 р. з’явився новий «Кобзар», прихильно зустрінутий критикою. Творчість Т. Шевченка тематично відповідає трьом головним періодам його життя: 1838—1847 pp. (від викупу з неволі до арешту), 1847—1857 рр. (період ув’язнення і заслання), 1857— 1860 pp. (період після заслання). Твори першого періоду відобразили осмислення поетом характерних ознак життя народу, його традицій, побуту, історичного минулого. До творів цього періоду належать «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Сон» («У всякого своя доля»), «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим...», «Великий льох». Основна думка цих творів — необхідність повалення царського самодержавства. Поет бачив майбутнє України в сім’ї вільних народів, де свобода є запорукою вільної праці і щасливого життя. У творчості другого періоду розробляється пісенний жанр. Поезії позначені опертям на фольклор в усьому розмаїтті його тематики. Різнобічні знання Т. Шевченка, його мистецьке обдаровання з особливою виразністю відобразилися у творах останнього періоду. Тут він звертається до античних сюжетів, тем філософського осмислення буття (ролі митця у суспільстві, майбутнього України). Творчість Т. Шевченка — особливе явище в українській культурі. Він показав світові красу й силу української мови, спираючись на багатство мови народної, розвинув у своїй поезії ідеї рівності вільних народів, створення суспільства, в якому розкриються найвищі людські якості. Помер 10 березня 1861 р. в Петербурзі. Похований на Чернечій (нині Тарасовій) горі поблизу м. Канева Черкаської області.
Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
У 1860 р. з’явився новий «Кобзар», прихильно зустрінутий критикою.
Творчість Т. Шевченка тематично відповідає трьом головним періодам його життя: 1838—1847 pp. (від викупу з неволі до арешту), 1847—1857 рр. (період ув’язнення і заслання), 1857— 1860 pp. (період після заслання). Твори першого періоду відобразили осмислення поетом характерних ознак життя народу, його традицій, побуту, історичного минулого. До творів цього періоду належать «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Сон» («У всякого своя доля»), «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим...», «Великий льох». Основна думка цих творів — необхідність повалення царського самодержавства. Поет бачив майбутнє України в сім’ї вільних народів, де свобода є запорукою вільної праці і щасливого життя.
У творчості другого періоду розробляється пісенний жанр. Поезії позначені опертям на фольклор в усьому розмаїтті його тематики.
Різнобічні знання Т. Шевченка, його мистецьке обдаровання з особливою виразністю відобразилися у творах останнього періоду. Тут він звертається до античних сюжетів, тем філософського осмислення буття (ролі митця у суспільстві, майбутнього України).
Творчість Т. Шевченка — особливе явище в українській культурі. Він показав світові красу й силу української мови, спираючись на багатство мови народної, розвинув у своїй поезії ідеї рівності вільних народів, створення суспільства, в якому розкриються найвищі людські якості.
Помер 10 березня 1861 р. в Петербурзі. Похований на Чернечій (нині Тарасовій) горі поблизу м. Канева Черкаської області.