Одним з найвідоміших творів М. Вовчка є повість «Інститутка», яка подає приклади ставлення українського панства до селян. Жоден з панів у творі письменниці не замислюється над тим, що він утримує людей на правах худоби і не прагне вирішити це питання шляхом звільнення підвладних йому селян.
Ускладнює проблеми, порушені у повісті, аспект почуттів героїв твору. У цьому плані показово виступає доля головної героїні твору Катерини. Ця дівчина, втративши волю після весілля з кріпосним хлопцем Назаром, після смерті дитини не бачить шляху до мирного співіснування з панною, через що поступово втрачає розум, а потім і гине.
Досить показовим є те, що кожен з героїв повісті М. Вовчка «Інститутка» сповідує особистий шлях подолання тогочасних проблем і звільнення з панства. Наприклад, старенька бабуся, яка просто не уявляє свого життя поза панським двором, упокорилася своїй долі і давно не прагне його залишити. Назар, чоловік Катерини, вирішує втекти від пана, щоб раз і назавжди позбутися свавільного ставлення своїх господарів, яке усе його життя нависає над головою домокловим мечем, адже після смерті коханої дружини і дитини його вже нічого не тримає. А кухар, який був найнятий у місті,сповідує надмірну прислужливість і покірність, яка дозволяє йому удовольняти потреби пані і при цьому абсолютно нічого не робити.
Прокопу вдається випадково звільнитися і звільнити при цьому Устину. Під впливом гніву та істерики пані на мить втрачає свою пильність і хазяйновитість, намагаючись якомога швидше позбутися захисника бабусі, яка в очах панства стає розкрадачкою майна. Адже вона наділила дітей яблуками з панського саду. «Добра» пані погоджується на пропозицію віддати Прокопа у «москальство», причому негайно. За це вона ще довго буде лаяти лікаря, бо позбулася двох найкращих робітників. Москальство Прокопа практично звільнило Устину, яка сім років чекала свого чоловіка з литовського кордону. Тому таке рішення не розв’язує, не показує шляхи вирішення проблем покріпачення.
Дякувати Богу, кріпацтво давно відійшло у минуле, але живим свідченням поневірянь українського народу нам залишилися твори видатних українських письменників, зокрема твори М. Вовчка. Завдяки їм і сьогодні майже живими перед нами постають картини з життя українського селянства часів покріпачення. Прагнення до особистої свободи закладене в нас, нащадках українських кріпаків, не генетичному рівні. Тому, щоб не було повторення історії, нам дуже важливо отримати особисті свободи і права, які стануть ствердженням незалежності і свободи нашої держави.
Ускладнює проблеми, порушені у повісті, аспект почуттів героїв твору. У цьому плані показово виступає доля головної героїні твору Катерини. Ця дівчина, втративши волю після весілля з кріпосним хлопцем Назаром, після смерті дитини не бачить шляху до мирного співіснування з панною, через що поступово втрачає розум, а потім і гине.
Досить показовим є те, що кожен з героїв повісті М. Вовчка «Інститутка» сповідує особистий шлях подолання тогочасних проблем і звільнення з панства. Наприклад, старенька бабуся, яка просто не уявляє свого життя поза панським двором, упокорилася своїй долі і давно не прагне його залишити. Назар, чоловік Катерини, вирішує втекти від пана, щоб раз і назавжди позбутися свавільного ставлення своїх господарів, яке усе його життя нависає над головою домокловим мечем, адже після смерті коханої дружини і дитини його вже нічого не тримає. А кухар, який був найнятий у місті,сповідує надмірну прислужливість і покірність, яка дозволяє йому удовольняти потреби пані і при цьому абсолютно нічого не робити.
Прокопу вдається випадково звільнитися і звільнити при цьому Устину. Під впливом гніву та істерики пані на мить втрачає свою пильність і хазяйновитість, намагаючись якомога швидше позбутися захисника бабусі, яка в очах панства стає розкрадачкою майна. Адже вона наділила дітей яблуками з панського саду. «Добра» пані погоджується на пропозицію віддати Прокопа у «москальство», причому негайно. За це вона ще довго буде лаяти лікаря, бо позбулася двох найкращих робітників. Москальство Прокопа практично звільнило Устину, яка сім років чекала свого чоловіка з литовського кордону. Тому таке рішення не розв’язує, не показує шляхи вирішення проблем покріпачення.
Дякувати Богу, кріпацтво давно відійшло у минуле, але живим свідченням поневірянь українського народу нам залишилися твори видатних українських письменників, зокрема твори М. Вовчка. Завдяки їм і сьогодні майже живими перед нами постають картини з життя українського селянства часів покріпачення. Прагнення до особистої свободи закладене в нас, нащадках українських кріпаків, не генетичному рівні. Тому, щоб не було повторення історії, нам дуже важливо отримати особисті свободи і права, які стануть ствердженням незалежності і свободи нашої держави.