який епізод із життя героя покладено в основу пісні гомін гомін по діброві​

Відповідь:Кожна людина хоча б один раз у житті стоїть перед вибором. Він може бути різним, та найчастіше стосується честі, совісті, друзів, кохання, вітчизни. Це питання є одним із головних у повісті М. Гоголя «Тарас Бульба».

Запорожці, Тарас Бульба, сини Тарасові Остап і Андрій також поставлені перед вибором. Як визволити товаришів і не віддати проклятим ляхам завойоване, я к не осоромити рідної землі, де та межа, що відділяє патріота від зрадника, що вагоміше для людини: кохання чи вітчизна. Ці та інші питання хвилюють усіх героїн повісті, а найбільше молодих Остапа та Андрія.

Вони виросли в одній сім'ї, але були дуже різними. Це було видно ще з років навчання у бурсі. Остап був впертий, наполегливий, вірний товаришам, «добрий у такій мірі, в якій тільки можна було бути з такою вдачею і в тодішній час». Андрієві були притаманні спритність, хитрість, уміння викрутитись з будь-якої ситуації, перекласти свою провину на іншого.

На Січі брати зарекомендували себе як гарні козаки. Та під час осади Дубно розходяться шляхи двох братів. До цього моменту в них виявлялися просто різні риси характеру. А тепер вони починають по-різному ставитися до того, що відбувається. Остап залишився вірним запорозькому братству, вірі, вітчизні, батькові. Він самовіддано боровся з ворогами і помер за вітчизну і віру. Це теж вибір життєвої позиції.

Андрій через любов до прекрасної полячки і бажання її врятувати перейшов у стан ворогів. «І загинув козак! Пропав для всього козацького лицарства!» Андрій зробив найстрашніше: зрадив вітчизну, Січ, батька, матір, товаришів, віру. Тарас Бульба вбив зрадника. Це було жорстоке рішення, але за законами воєнного часу воно було єдино правильним. Бо зрадникові немає місця серед козаків. Це ганьба усього роду.

Взагалі, кохання — це світле почуття, яке окрилює, надихає на добрі справи. Зрада — це гріх, ниций вчинок, який заплямовує душу. І ніяка зрада таких святих понять, як віра, батьківщина, батьки, ніколи і нічим не може бути виправданою.

Пояснення:

самого початку автор визначає головного героя свого твору, яким він не тільки розпочав нову українську літературу, а й голосно за­явив, що є такий народ — українці. Народ, який має власну історію і звичаї, народ без своєї країни, як і переможені греками троянці, народ, який вміє не тільки жартувати та святкувати, але й зможе захистити свою честь. В «Енеїді» письменник не тільки критику­вав сучасність, але й уславлював колишніх волелюбних лицарів українських степів — козаків, усі риси яких були втілені в образі Енея — ватажка троянсько-козацького війська.Моє ставлення до Енея, як, мабуть, і ставлення автора, не однако­ве. Його дії та вчинки не завжди відповідають морально-етичному кодексу козаків. І хоча, як мені здалося, письменник у будь-якій ситуації симпатизує героєві, я не завжди поділяю його точку зору. Звичайно, викликає симпатію життєрадісність та завзятість Енея, але ж постійне пияцтво, бенкетування й те, що герой ніколи не ду­має про завтрашній день, викликає осуд.Однак, Еней у Котляревського не всюди однаковий: спочатку це шибайголова і веселун, що любить випити та попоїсти, але далі все біль­ше звучать серйозні ноти. Тут, напевно, дається взнаки те, що твір писався багато років і письменник дещо переглянув свою позицію.Отже, спочатку Еней, хоча й «хлопець хоч куди козак», але по­водиться зовсім не по-козацьки: п’є, бенкетує, дає хабарі, звабляє жінок. Письменник нічим не прикрашає цей образ: він «ласкавий, гарний, і проворний, і гострий, як на бритві сталь», але може упити­ся так, що не встоїть на ногах («Енея ледве повели»), у Дідони «му­тив, як на селі москаль!». Мені здається, що це не дуже приваблива характеристика, тим більше для козацького ватажка:Енея заболіли ноги,Не чув ні рук, ні голови;Напали з хмелю перелоги,Опухли очі, як в сови.Але неодноразово письменник нагадує читачеві про велике май­бутнє Енея:Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство:Не малий буде він панок.І крок за кроком герой іде до своєї мети, поступово змінюю­чись та перетворюючись на справжнього козака. Про це свідчить вже те, що, прибувши до Латинії, він примушує підлеглих вчити латинську мову. Тут вже слід замислитися, що не такий простий цей Еней і не одне пияцтво в нього на думці, раз знає, що, потрапи­вши до чужого народу, треба вивчити його звичаї та мову.

Подробнее: ВЛАСНІ РОЗДУМИ ПРО ВЧИНКИ І ХАРАКТЕР ЕНЕЯ ПІСЛЯ ПРОЧИТАННЯ «ЕНЕЇДИ» І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО - 9 клас <!--if(Українська мова та література)-->- Українська мова та література<!--endif--> - Сочинения | ЕГЭ http://allcompositions.at.ua/publ/22-1-0-1614#ixzz403grprCg