Щастя – це, мабуть, те, до чого прагне кожна людина, яка хоч трохи вміє мріяти. Багато письменників, літературних діячів зображували щастя по-різному, цілком звичайно, що вони могли мати дещо відмінні думки і враження про те, що таке щастя і як його досягати. Деякі, навпаки, насміхалися над уявленнями інших людей про це явище. Таким прикладом може послужити головний герой твору Олекси Стороженка «Скарб», молода людина по імені Павлусь.
Для Павлуся щастя полягало в тому, щоб просто лежати цілими днями і нічого не робити. З одного боку, йому ніколи не доводилося випробувати всієї складності життя. Воно у нього завжди було простим і легким. Спочатку батьки його балували, і йому не доводилося нічого робити, якось трудитися. Потім, коли їх не стало, у нього залишилося хороше багате господарство, яке приносило відмінний дохід. В цілому Павлуся можна називати досить удачливою людиною, тому що навіть та тушка тварини, яку йому у вікно закинули хлопці з двору, раптово виявилася наповненою золотими монетами. З точки зору везіння рівних Павлусю дійсно не було.
З іншого боку, якщо подумати над тим, чи хотів би я мати таке щастя, як і Павлусь, можна прийти до однозначного висновку про те, що не хотів би. Звичайно, багатьох людей, не тільки мене одного, напевно приваблює перспектива і можливість стати таким везучим і отримувати безліч благ, не докладаючи для цього ніяких зусиль. А ось з іншого боку, життя прекрасне тим, що в ньому постійно виникають якісь виклики, проблеми. І вирішувати такі проблеми дуже часто буває важко, але все-таки цікаво. Якщо в житті все дається з легкістю і без прикладання зусиль, то таке життя стає зовсім нецікавим, нудним і марним. Крім того, така удача чи везіння не може бути постійною. Приклади, описані в цьому творі, є перебільшенням, який має мало спільного з реальністю. Людині може пощастити кілька разів, але це не буде тривати вічно. А от щоб стати дійсно успішною особистістю, важливо вміти добиватися всього власними силами і без постійної удачі. Проблеми можуть виникнути раптово, а тому важливо вміти вирішувати їх.
У зв’язку з усім сказаним вище, я можу з упевненістю дійти висновку про те, що таке щастя, як було у Павла, мені не потрібне. Постійна удача просто неможлива, а якщо вона трапляється занадто часто, людина стає зніженою, несамостійною і, отже, ні на що не здатною. І я не думаю, що справжній чоловік хоче таким стати внаслідок будь-яких обставин.
Загальновідомо, що щука — хижачка. І в байці ми бачимо, що, живучи у ставку, Щука заїдала й обдирала слабших за себе. Ця пройдисвітка нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі. Коли ж Щуку притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася — Лисиця врятувала її. Судові чиновники, або хабарники, щиро боронять інтереси тих, хто більше заплатить. Л. Глібов виступає у байці проти несправедливого суду, хабарництва і кругової поруки. Яскраво зображені образи героїв дають читачеві зрозуміти, що вони були «змальовані» з реально існуючих людей.
Щастя – це, мабуть, те, до чого прагне кожна людина, яка хоч трохи вміє мріяти. Багато письменників, літературних діячів зображували щастя по-різному, цілком звичайно, що вони могли мати дещо відмінні думки і враження про те, що таке щастя і як його досягати. Деякі, навпаки, насміхалися над уявленнями інших людей про це явище. Таким прикладом може послужити головний герой твору Олекси Стороженка «Скарб», молода людина по імені Павлусь.
Для Павлуся щастя полягало в тому, щоб просто лежати цілими днями і нічого не робити. З одного боку, йому ніколи не доводилося випробувати всієї складності життя. Воно у нього завжди було простим і легким. Спочатку батьки його балували, і йому не доводилося нічого робити, якось трудитися. Потім, коли їх не стало, у нього залишилося хороше багате господарство, яке приносило відмінний дохід. В цілому Павлуся можна називати досить удачливою людиною, тому що навіть та тушка тварини, яку йому у вікно закинули хлопці з двору, раптово виявилася наповненою золотими монетами. З точки зору везіння рівних Павлусю дійсно не було.
З іншого боку, якщо подумати над тим, чи хотів би я мати таке щастя, як і Павлусь, можна прийти до однозначного висновку про те, що не хотів би. Звичайно, багатьох людей, не тільки мене одного, напевно приваблює перспектива і можливість стати таким везучим і отримувати безліч благ, не докладаючи для цього ніяких зусиль. А ось з іншого боку, життя прекрасне тим, що в ньому постійно виникають якісь виклики, проблеми. І вирішувати такі проблеми дуже часто буває важко, але все-таки цікаво. Якщо в житті все дається з легкістю і без прикладання зусиль, то таке життя стає зовсім нецікавим, нудним і марним. Крім того, така удача чи везіння не може бути постійною. Приклади, описані в цьому творі, є перебільшенням, який має мало спільного з реальністю. Людині може пощастити кілька разів, але це не буде тривати вічно. А от щоб стати дійсно успішною особистістю, важливо вміти добиватися всього власними силами і без постійної удачі. Проблеми можуть виникнути раптово, а тому важливо вміти вирішувати їх.
У зв’язку з усім сказаним вище, я можу з упевненістю дійти висновку про те, що таке щастя, як було у Павла, мені не потрібне. Постійна удача просто неможлива, а якщо вона трапляється занадто часто, людина стає зніженою, несамостійною і, отже, ні на що не здатною. І я не думаю, що справжній чоловік хоче таким стати внаслідок будь-яких обставин.
Загальновідомо, що щука — хижачка. І в байці ми бачимо, що, живучи у ставку, Щука заїдала й обдирала слабших за себе. Ця пройдисвітка нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі. Коли ж Щуку притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася — Лисиця врятувала її. Судові чиновники, або хабарники, щиро боронять інтереси тих, хто більше заплатить. Л. Глібов виступає у байці проти несправедливого суду, хабарництва і кругової поруки. Яскраво зображені образи героїв дають читачеві зрозуміти, що вони були «змальовані» з реально існуючих людей.
Объяснение: