Проблема індивідуальності. Е. Андієвська порушує у творі питання про те, якою є доля унікуму в суспільстві, яке не готове до його сприйняття, і хто винен у тому, що інакшість приречена на вигнання й загибель. За законом природи, риби мусять мовчати, проте сталося так, що «серед табунів мовчазної риби… народилася балакуща риба». Та, за звичаєм, сіра маса такого іншого має за божевільного, не визнаючи його унікальності чи геніальності. «Говорющих риб», як правило, жахаються і соромляться; ви нятковість заважає і дратує посередностей: «ба лакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб’ячу».
Проблема сили слова. Чи не виступає «говорюща» риба поетом, коли розмірковує над тим, «яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду», і чи не є це слово першим серед риб? Пророк часто буває не визнаним за життя. Водночас мудрість завжди цурається марного базікання. Зрештою, на бульбашки можна дивитися по-різному: як на кольорові (естетичний аспект) і як на порожні (марнославство).
Дракон із твору ю. винничука досить незвичайний. вісім років він жив і виховувався сам, бо всі його родичі давно зникли. яйце, з якого він вилупився, багато років пролежало у печері. це не хижак, не страшна істота, а щиросердна міфічна тварина, які ніколи нікому не завдавала кривди. а ще дракон знав грамоту: вмів читати та й навіть писав вірші. але не в очах кожного дракон має такі позитивні риси. так, князь його характерезує зовсім інакше: «жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. і дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите». проте пан гудбрант таки наголошує на тому, що дракон зовсім не звичайний: «але до того веду, що цей дракон якийсь дуже дивний. ні на кого не нападає, нікого не вбиває. а найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери». а печера здивувала тому, що у інших драконів завжди перед входом лежить чимало кісток, що говорить про їхню хижацьку суть. це й же житель гличини не може похвалитися своєю здобиччю. дракон грицько, не зважаючи на свою натуру, протистоїть природі. у той час, як люди всіляко показують своє справжнє обличчя. більшість із них – ненажерливі, брехливі та жорстокі. грицько ж виступає їхнім антиподом, контрастує з ними свої милосердям, щирістю та добротою.
Проблема індивідуальності. Е. Андієвська порушує у творі питання про те, якою є доля унікуму в суспільстві, яке не готове до його сприйняття, і хто винен у тому, що інакшість приречена на вигнання й загибель. За законом природи, риби мусять мовчати, проте сталося так, що «серед табунів мовчазної риби… народилася балакуща риба». Та, за звичаєм, сіра маса такого іншого має за божевільного, не визнаючи його унікальності чи геніальності. «Говорющих риб», як правило, жахаються і соромляться; ви нятковість заважає і дратує посередностей: «ба лакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб’ячу».
Проблема сили слова. Чи не виступає «говорюща» риба поетом, коли розмірковує над тим, «яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду», і чи не є це слово першим серед риб? Пророк часто буває не визнаним за життя. Водночас мудрість завжди цурається марного базікання. Зрештою, на бульбашки можна дивитися по-різному: як на кольорові (естетичний аспект) і як на порожні (марнославство).