Тут можна назвати 3х осіб. Спочатку, незважаючи на те, що всі свідки виправдовують Шевченка, ісправник Табашніков вказує, що треба заборонити Тарасу їздити по Україні. Але згодом справу передають українцю Андрієвському й він задовольняється лише висланням Шевченка до Києва. Згодом Шевченко в Києві зізнається у своїх діях і Андрієвський передає справу Васільчакову. У результаті, Васільчаков особисто спілкується з Шевченком і просто радить, не наказує, поету виїхати з України. Шевченко так і робить.
Сюжет новели «Intermezzo»— безфабульний: за його основу взято не подієву інтригу, а характерну для імпресіонізму гру настроїв. В «Intermezzo» вони проходять через три фази: ДЕПРЕСІЯ. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. Михайло Коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми. Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від «незліченних «треба» і безконечних «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації. СПОКІЙНО-СПОГЛЯДАЛЬНИЙ СТАН. Цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи. А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вонаодухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки». Перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. Він гладить руками «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», милується волошками, вдихає пахощі «білої піни гречок», і п’є «теплий зцілющий напій сонця», слухає пісню жайворонка. Це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. Так починається його одужання. ОБУРЕННЯ, ГНІВ, НЕТЕРПІННЯ. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Одним із таких є зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». Таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей — від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті — до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства. Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є. «Intermezzo» завершується тим, що сповнений гніву й благородного нетерпіння митець повертається до міста, де його знову чекає пекло громадських обов’язків і незліченних «треба». «Так далі жити не можна», — волає його вразлива й совісна душа
Якщо я правильно зрозумів питання...