Риторичні вигуки (оклики): «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!», « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!».
Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».
Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!
Антитеза (протиставлення): «Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»
Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.
Сталі епітети: кониченько вороненький
Епітети: зеленою горою, веде хорошенько, сильне-дужий, необачний.
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Веде…», «Під ним…», «Да ….».
Риторичні вигуки (оклики): «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!», « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!».
Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».
Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!
Антитеза (протиставлення): «Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»