Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко – це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з’явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу,
Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…».
Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.
Ключовими дійовими особами цього оповідання є Федько і Толік. Два цих хлопчика живуть по сусідству, але, незважаючи на це, вони суттєво один від одного відрізняються. Федько дуже часто робить капості, він надзвичайно активний хлопчик, нерідко це приводить його до якихось життєвих неприємностей. Тим не менш, в той же самий час кожен із нас, напевно, визнає, що у нього красива душа. Адже він не обманює, готовий виручити в біді, володіє високими моральними якостями і відвагою. У нього було мало спільного з Толіком, тому що Толік був слабким, пасивним і мало на що здібною хлопцем. Проте, нехай двоє хлопців мали мало спільного, вони все одно спілкувалися.
Одного разу між ними стався ключовий випадок, який дуже добре дав зрозуміти, у кого з них гарна душа, а у кого – потворна. Толік провокував Федька перейти замерзлу водойму. Фактично він підбурював його, напевно, в душі сподіваючись, що у Федька не вийде, він хоч раз у житті програє. Але Федько був дуже вправним, йому вдалося перейти водойму туди і назад. Це в певному сенсі шокувало Толіка, і він сам вирішив повторити такий сміливий вчинок, хоча його до цього ніхто не підбурював. Але йому нічого не вдалося, він провалився крізь лід у воду. Федько мав красиву душу, він був сміливим, а тому ні секунди не думав і кинувся на до Він міг загинути, але все-таки врятував Толіка. Більш того, він не хотів підставляти хлопчика, а тому взяв всю провину на себе перед батьками. Батько його покарав, у Феді була висока температура і сильний кашель, вже через три дні він помер. А ось Толя був настільки потворним в душі, що попросив у Федіної мами ніж, на який він раніше сперечався з Федьком, і навіть не прийшов до друга на похорон. Приклади цих двох хлопців дають чітке уявлення про те, що таке краса і потворність людської душі.
Подібних випадків, як у цьому романі, ви і я можемо побачити безліч у нашому житті. Я думаю, що життя просто влаштована так, що далеко не у всіх однакові душі. Світ не може бути повністю добрим і правильним, в ньому співіснують добро і зло. Звичайно, вони знаходить відображення у людських душах, зокрема, в душах героїв оповідання Володимира Винниченка.
Не дарма всі люди визнають, що душа може бути як красивою, так і потворною. Звичайно, далеко не завжди вона є однозначною. Якщо взяти в якості прикладу якусь певну людину, то, напевно, можна прийти до висновку, що в її душі є одночасно щось красиве і некрасиве. Проте найвідоміші літературні автори можуть давати нам яскраві і гострі приклади. Здається, такі приклади містяться в оповіданні Володимира Винниченка «Федько-халамидник».
Ключовими дійовими особами цього оповідання є Федько і Толік. Два цих хлопчика живуть по сусідству, але, незважаючи на це, вони суттєво один від одного відрізняються. Федько дуже часто робить капості, він надзвичайно активний хлопчик, нерідко це приводить його до якихось життєвих неприємностей. Тим не менш, в той же самий час кожен із нас, напевно, визнає, що у нього красива душа. Адже він не обманює, готовий виручити в біді, володіє високими моральними якостями і відвагою. У нього було мало спільного з Толіком, тому що Толік був слабким, пасивним і мало на що здібною хлопцем. Проте, нехай двоє хлопців мали мало спільного, вони все одно спілкувалися.
Одного разу між ними стався ключовий випадок, який дуже добре дав зрозуміти, у кого з них гарна душа, а у кого – потворна. Толік провокував Федька перейти замерзлу водойму. Фактично він підбурював його, напевно, в душі сподіваючись, що у Федька не вийде, він хоч раз у житті програє. Але Федько був дуже вправним, йому вдалося перейти водойму туди і назад. Це в певному сенсі шокувало Толіка, і він сам вирішив повторити такий сміливий вчинок, хоча його до цього ніхто не підбурював. Але йому нічого не вдалося, він провалився крізь лід у воду. Федько мав красиву душу, він був сміливим, а тому ні секунди не думав і кинувся на до Він міг загинути, але все-таки врятував Толіка. Більш того, він не хотів підставляти хлопчика, а тому взяв всю провину на себе перед батьками. Батько його покарав, у Феді була висока температура і сильний кашель, вже через три дні він помер. А ось Толя був настільки потворним в душі, що попросив у Федіної мами ніж, на який він раніше сперечався з Федьком, і навіть не прийшов до друга на похорон. Приклади цих двох хлопців дають чітке уявлення про те, що таке краса і потворність людської душі.
Подібних випадків, як у цьому романі, ви і я можемо побачити безліч у нашому житті. Я думаю, що життя просто влаштована так, що далеко не у всіх однакові душі. Світ не може бути повністю добрим і правильним, в ньому співіснують добро і зло. Звичайно, вони знаходить відображення у людських душах, зокрема, в душах героїв оповідання Володимира Винниченка.
Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко – це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з’явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу,
Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…».
Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.
Ключовими дійовими особами цього оповідання є Федько і Толік. Два цих хлопчика живуть по сусідству, але, незважаючи на це, вони суттєво один від одного відрізняються. Федько дуже часто робить капості, він надзвичайно активний хлопчик, нерідко це приводить його до якихось життєвих неприємностей. Тим не менш, в той же самий час кожен із нас, напевно, визнає, що у нього красива душа. Адже він не обманює, готовий виручити в біді, володіє високими моральними якостями і відвагою. У нього було мало спільного з Толіком, тому що Толік був слабким, пасивним і мало на що здібною хлопцем. Проте, нехай двоє хлопців мали мало спільного, вони все одно спілкувалися.
Одного разу між ними стався ключовий випадок, який дуже добре дав зрозуміти, у кого з них гарна душа, а у кого – потворна. Толік провокував Федька перейти замерзлу водойму. Фактично він підбурював його, напевно, в душі сподіваючись, що у Федька не вийде, він хоч раз у житті програє. Але Федько був дуже вправним, йому вдалося перейти водойму туди і назад. Це в певному сенсі шокувало Толіка, і він сам вирішив повторити такий сміливий вчинок, хоча його до цього ніхто не підбурював. Але йому нічого не вдалося, він провалився крізь лід у воду. Федько мав красиву душу, він був сміливим, а тому ні секунди не думав і кинувся на до Він міг загинути, але все-таки врятував Толіка. Більш того, він не хотів підставляти хлопчика, а тому взяв всю провину на себе перед батьками. Батько його покарав, у Феді була висока температура і сильний кашель, вже через три дні він помер. А ось Толя був настільки потворним в душі, що попросив у Федіної мами ніж, на який він раніше сперечався з Федьком, і навіть не прийшов до друга на похорон. Приклади цих двох хлопців дають чітке уявлення про те, що таке краса і потворність людської душі.
Подібних випадків, як у цьому романі, ви і я можемо побачити безліч у нашому житті. Я думаю, що життя просто влаштована так, що далеко не у всіх однакові душі. Світ не може бути повністю добрим і правильним, в ньому співіснують добро і зло. Звичайно, вони знаходить відображення у людських душах, зокрема, в душах героїв оповідання Володимира Винниченка.
Не дарма всі люди визнають, що душа може бути як красивою, так і потворною. Звичайно, далеко не завжди вона є однозначною. Якщо взяти в якості прикладу якусь певну людину, то, напевно, можна прийти до висновку, що в її душі є одночасно щось красиве і некрасиве. Проте найвідоміші літературні автори можуть давати нам яскраві і гострі приклади. Здається, такі приклади містяться в оповіданні Володимира Винниченка «Федько-халамидник».
Ключовими дійовими особами цього оповідання є Федько і Толік. Два цих хлопчика живуть по сусідству, але, незважаючи на це, вони суттєво один від одного відрізняються. Федько дуже часто робить капості, він надзвичайно активний хлопчик, нерідко це приводить його до якихось життєвих неприємностей. Тим не менш, в той же самий час кожен із нас, напевно, визнає, що у нього красива душа. Адже він не обманює, готовий виручити в біді, володіє високими моральними якостями і відвагою. У нього було мало спільного з Толіком, тому що Толік був слабким, пасивним і мало на що здібною хлопцем. Проте, нехай двоє хлопців мали мало спільного, вони все одно спілкувалися.
Одного разу між ними стався ключовий випадок, який дуже добре дав зрозуміти, у кого з них гарна душа, а у кого – потворна. Толік провокував Федька перейти замерзлу водойму. Фактично він підбурював його, напевно, в душі сподіваючись, що у Федька не вийде, він хоч раз у житті програє. Але Федько був дуже вправним, йому вдалося перейти водойму туди і назад. Це в певному сенсі шокувало Толіка, і він сам вирішив повторити такий сміливий вчинок, хоча його до цього ніхто не підбурював. Але йому нічого не вдалося, він провалився крізь лід у воду. Федько мав красиву душу, він був сміливим, а тому ні секунди не думав і кинувся на до Він міг загинути, але все-таки врятував Толіка. Більш того, він не хотів підставляти хлопчика, а тому взяв всю провину на себе перед батьками. Батько його покарав, у Феді була висока температура і сильний кашель, вже через три дні він помер. А ось Толя був настільки потворним в душі, що попросив у Федіної мами ніж, на який він раніше сперечався з Федьком, і навіть не прийшов до друга на похорон. Приклади цих двох хлопців дають чітке уявлення про те, що таке краса і потворність людської душі.
Подібних випадків, як у цьому романі, ви і я можемо побачити безліч у нашому житті. Я думаю, що життя просто влаштована так, що далеко не у всіх однакові душі. Світ не може бути повністю добрим і правильним, в ньому співіснують добро і зло. Звичайно, вони знаходить відображення у людських душах, зокрема, в душах героїв оповідання Володимира Винниченка.