На болоті в очереті на купині жив журавель, там же, трохи оддалі, жила лисиця. Вони щодня зустрічались, їм не раз доводилось вести між собою розмову про своє життя. Разів два ходили в куми до дрохви. Одного разу лисиця попрохала журавля до себе в гості: «Приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою уже давно по¬знайомились, а досі одно в другого не були в домі». — «Добре, кумасю, сьогодні зайду». Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмазала її по тарілці і дожидала гостя. Прийшов журавель, лисиця заходилась його угощать: «їж, їж, куме, не стісняйся, будь, як дома». Журавель нахилив голову до тарілки, довбав, довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот і одної крихотки не попало. А лисиця не дрімала, швиденько язиком лизь-лизь і живо спорожнила тарілку. Потім каже журавлеві: «Не положи гніву, куме, більше потчувать нічим, чим багата, тим і рада». Журавель дуже розгнівався на лисицю за її безсовісну хитрощ, а нічого на це не сказав, а тільки подумав: «Погоди, я тебе угощу іще не так, будеш довго згадувать кума!» Журавель, ідучи од лисиці, в свою чергу попрохав її до себе на обід: «Приходь же й ти, кумасю, до мене завтра,’ я приготую смачний обід». — «Добре, добре, прийду, твоя гостя». Журавель добув кубушку з вузеньким горлом і глечик з широким горлом. В кубушку наложив рисової каші з маслом, а в глечик укинув мишу і стояв, дожидав гостю. Дивиться — мчиться лисиця. Він низько поклонився і каже: «Милості просю, кумасю, сідай обідать, у мене обід з двох блюд». Почали вони обідать. Журавель раз по раз устромляв голову в кубушку і на весь рот ковтав кашу. А лисиця вертілась біля кубушки, хвостом виляла та тільки облизувалась, а каші дістать не могла. То понюха, то лизне край горла кубушки, то пильно подивиться всередину, а голову ніяк не можна було просунуть. Лисиця баче, що журавель уже доїда кашу, одійшла од кубушки і приступила до глечика. Побачивши в глечику мишу, сказала: «Ти, куме, доїдай кашу, а я приймусь за друге блюдо, аби швидше». Лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в нього свою голову, саме в горлі дуже туго йшла. Просунувши в горло голову, лисиця почала клацать зубами, ловила мишу. Мотала головою, поки миша попала їй в рот. Вона схрупала мишу і почала пригадувать, як їй ослобонить свою голову. Журавель доїв кашу і каже: «Не положи гніву, кумасю, угощать більше нічим, чим багат, тим і рад». Лисиці стидно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик з головою і ніяк не може висунуть звідти голову, побрела од журавля вмісті з глечиком. Лисиця зблудила з дороги і поплелась, куди попало. Наткнулась вона на пастухів. Пастухи похватали кийки, окружили лисицю і почали її буздикать кийками. Вона куди не поткнеться — все на кийок наткнеться. Пастухи добре-таки їй ребра напарили, хотіли до смерті вколотить, та один хлопець невзначай ударив кийком по глечикові і розбив його. Лисиці тоді видно стало, куди тікать, шмигнула од пастухів і помчалась що єсть духу, аж курява вставала. З того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась. Лисиця утекла в ліс і вже більше з журавлем не зустрічалась.
Тугар Вовк — тухольський боярин, якому князь землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Портрет і зовнішність Тугара Вовка «…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». Риси характеру Тугара Вовка а) підступність; б) хитрість; в) гордість; г) зарозумілість; д) корисливість; е) улесливість. Тугар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмазала її по тарілці і дожидала гостя. Прийшов журавель, лисиця заходилась його угощать: «їж, їж, куме, не стісняйся, будь, як дома». Журавель нахилив голову до тарілки, довбав, довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот і одної крихотки не попало. А лисиця не дрімала, швиденько язиком лизь-лизь і живо спорожнила тарілку. Потім каже журавлеві: «Не положи гніву, куме, більше потчувать нічим, чим багата, тим і рада».
Журавель дуже розгнівався на лисицю за її безсовісну хитрощ, а нічого на це не сказав, а тільки подумав: «Погоди, я тебе угощу іще не так, будеш довго згадувать кума!»
Журавель, ідучи од лисиці, в свою чергу попрохав її до себе на обід: «Приходь же й ти, кумасю, до мене завтра,’ я приготую смачний обід». — «Добре, добре, прийду, твоя гостя».
Журавель добув кубушку з вузеньким горлом і глечик з широким горлом. В кубушку наложив рисової каші з маслом, а в глечик укинув мишу і стояв, дожидав гостю. Дивиться — мчиться лисиця. Він низько поклонився і каже: «Милості просю, кумасю, сідай обідать, у мене обід з двох блюд».
Почали вони обідать. Журавель раз по раз устромляв голову в кубушку і на весь рот ковтав кашу. А лисиця вертілась біля кубушки, хвостом виляла та тільки облизувалась, а каші дістать не могла. То понюха, то лизне край горла кубушки, то пильно подивиться всередину, а голову ніяк не можна було просунуть. Лисиця баче, що журавель уже доїда кашу, одійшла од кубушки і приступила до глечика. Побачивши в глечику мишу, сказала: «Ти, куме, доїдай кашу, а я приймусь за друге блюдо, аби швидше».
Лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в нього свою голову, саме в горлі дуже туго йшла. Просунувши в горло голову, лисиця почала клацать зубами, ловила мишу. Мотала головою, поки миша попала їй в рот. Вона схрупала мишу і почала пригадувать, як їй ослобонить свою голову. Журавель доїв кашу і каже: «Не положи гніву, кумасю, угощать більше нічим, чим багат, тим і рад».
Лисиці стидно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик з головою і ніяк не може висунуть звідти голову, побрела од журавля вмісті з глечиком. Лисиця зблудила з дороги і поплелась, куди попало. Наткнулась вона на пастухів. Пастухи похватали кийки, окружили лисицю і почали її буздикать кийками. Вона куди не поткнеться — все на кийок наткнеться.
Пастухи добре-таки їй ребра напарили, хотіли до смерті вколотить, та один хлопець невзначай ударив кийком по глечикові і розбив його. Лисиці тоді видно стало, куди тікать, шмигнула од пастухів і помчалась що єсть духу, аж курява вставала.
З того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась. Лисиця утекла в ліс і вже більше з журавлем не зустрічалась.
Риси характеру Тугара Вовка
а) підступність;
б) хитрість;
в) гордість;
г) зарозумілість;
д) корисливість;
е) улесливість.
Тугар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.