Ідейно-художній аналіз вірша ,,Чому сказати й сам не знаю,,
Объяснение:
Поєднавши два звичайних слова у своєму серці видатний пісняр А. Малишко створив чаруючу поезію, яку сповнив чаруючою ніжністю і простотою, задушевністю і безмежною любов’ю.
“Пісня про рушник” Андрія Малишко стала вершиною пісенної творчості поета і жити їй судилася багато років. Вона була написана ще у 1959 році спеціально до художнього фільму “Літа молодії”. Фільм був недостатньо виразний, тому промайнув майже не помітно, і ось пісня залишилася у серцях і пам’яті людей, вона живе й досі і зараз відома практично на всіх континентах.
Відомою ця пісня стала завдяки виконання талановитими українськими співаками – народними артистами СРСР М. Кондратюком і Д. Гнатюком.
Талановитий твір А. Малишко є глибоко національним, бо в центрі пісні одвічний оберіг українського народу – вишитий рушник. У надзвичайно зворушливих словах автору вдалося відобразити усю силу та красу материнської вірності і любові, а видатний композитор Платон Майборода досить вдало знайшов найбільш відповідні музичні засоби розкриття цієї глибоко душевної, одвічної поетичної теми. Про “Пісню про рушник” досить виразно колись сказала мати композитора:
Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми».
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка за кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!»
Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.
Ідейно-художній аналіз вірша ,,Чому сказати й сам не знаю,,
Объяснение:
Поєднавши два звичайних слова у своєму серці видатний пісняр А. Малишко створив чаруючу поезію, яку сповнив чаруючою ніжністю і простотою, задушевністю і безмежною любов’ю.
“Пісня про рушник” Андрія Малишко стала вершиною пісенної творчості поета і жити їй судилася багато років. Вона була написана ще у 1959 році спеціально до художнього фільму “Літа молодії”. Фільм був недостатньо виразний, тому промайнув майже не помітно, і ось пісня залишилася у серцях і пам’яті людей, вона живе й досі і зараз відома практично на всіх континентах.
Відомою ця пісня стала завдяки виконання талановитими українськими співаками – народними артистами СРСР М. Кондратюком і Д. Гнатюком.
Талановитий твір А. Малишко є глибоко національним, бо в центрі пісні одвічний оберіг українського народу – вишитий рушник. У надзвичайно зворушливих словах автору вдалося відобразити усю силу та красу материнської вірності і любові, а видатний композитор Платон Майборода досить вдало знайшов найбільш відповідні музичні засоби розкриття цієї глибоко душевної, одвічної поетичної теми. Про “Пісню про рушник” досить виразно колись сказала мати композитора:
Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми».
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка за кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!»
Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.