Правда, о «Давней сказке» Леси Украинки 17 Фев 2010 «Давняя сказка» – очень интересное сочинение. Оно настолько простое по форме, что кажется простым для понимания. На самом деле, я бы не поднимал этой темы, если бы неполное, невнимательное чтение этого произведения не было таким распространенным. К сожалению, много таких, кто не вдумывается в содержание прочитанного. Поэтому мое сочинение будет состоять из двух частей. Соответственно, из давней сказки о «Давней сказке» и из правды, субъективной, конечно, о той же самой «Давней сказке» .
Давняя сказка. Поэма Леси Украинки построена в форме сказки, она является сказкой по форме и по смыслу. Фактически, это сказочный сюжет, созданный для того, чтобы развлечь читателя, так как образы Поэта и рыцаря Бертольдо очень интересные, а в самом тексте много точных фраз, скрытых острот и шуток. То, что сочинение следует воспринимать сугубо как сказку, такую себе литературную игрушку, свидетельствует композиция: части схожие между собой, а в целом очень похожи на фольклорное сочинение с определенными повторами, аллегориями, обыгрыванием одной идеи. Т. е. это удачная попытка фольклорной стилизации, остроумная, интересная, развлекательная. Немного устаревшая по форме, но все-таки и до сих пор интересная читателю.
На самом деле, предыдущий абзац – это не просто «доказательство от противного» , ведь много таких, кто действительно воспринимает это сочинение именно так. Даже простейшие по форме произведения иногда следует расшифровывать, интерпретировать, а внешняя простота является верным признаком глубокого содержания, так же, как внешняя ироничность часто является признаком внутренней надрывной серьезности. Это уже правда.
Затем, моя правда о «Давней сказке» . Стиль этого произведения более чем серьезный. Так как за конфликтом Поэта и Бертольдо станет не просто конфликт «власти» и «свободы слова» , но и конфликт материальных ценностей с духовными. А это уже, извините, не шутки. На самом деле, если немножко абстрагироваться от поверхностного восприятия и не спускаться в глубины, это большой конфликт мировоззрений. Поэт утверждает, что имеет настоящие неоценимые богатства, так как его думы-волшебницы могут достать ему все, что только захочется. Поэт чувствует себя свободным, ведь ему доступен мир творчества, мир Слова, мир духовности, вместе с тем он не связан с земным, материальным, приземленным. На все это Бертольдо отвечает: «С удовольствием поменял бы химерический мир фантазии на реальный замок или имение» . Кроме конфликта персонажей, это, повторяюсь, конфликт мировоззрений. С этой точки зрения актуальность времен Леси Украинки не надо отдельно доказывать. Можно, не выходя из дома, припомнить своих знакомых, – и большинство из них легко разделится на приверженцев Бертольдо или Поэта. Фактически «Давняя сказка» не является сказкой даже не только потому, что ее персонажи, так или иначе существовали, а и потому, что эти персонажи существуют и сегодня.
Літературна діяльність Квітки-Основ'яненка припадає на двадцяті — початок сорокових років XIX століття — на період загострення суперечностей, викликаних кризою кріпосництва в Росії.
Г. Квітка-Основ'яненко своїми повістями дав перші зразки художньої прози в українській літературі, орієнтуючись на тогочасну російську літературу, зокрема на художню прозу Пушкіна і Гоголя. Повісті й оповідання Квітки-Основ'яненка, писані українською мовою, вийшли окремою збіркою в Москві під заголовком «Малороссийские повести, рассказьіваемне Грицьком Основ'яненком».
Українські прозові твори Г. Квітки діляться на дві групи: сатирично-гумористичні і сентиментально-реалістичні.
Повість «Маруся» належить до сентиментально-реалістичних творів. У ньому Квітка-Основ'яненко майстерно змальовує колоритні картини побуту українського народу, опоетизовує найкращі риси його національного характеру. Показуючи високу моральність простої людини, автор наділяє її такими рисами, які оспівані в народно-пісенній творчості.
У найвидатнішій повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся» зображено ідеальне і разом з тим нещасливе кохання Василя і Марусі. Молоді люди показані в повісті втіленням досконалості, як її розумів автор. Елементи ідеалізації відчуваються навіть у змалюванні самої зовнішності Марусі. І справді, Маруся — надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...»
Портрет змальований поетично, але в ньому немає індивідуальних рис, це — образ у дусі загальних фольклорних висловів про дівочу красу.
Довершується портрет Марусі докладним описом її вбрання, що має цілком етнографічний характер. Біла сорочка, пишні рукава, вишиті червоними нитками, черчата плахта, шовкова запаска, каламийковий пояс, мережана хустка коло пояса.
Ідеальні, як їх розумів автор, і риси характеру Марусі. Сам автор рекомендує її так: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».
Подібними рисами наділений і Василь: «Хлопець гарний, русавий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний...»
За доброту, працьовитість і чесність родина Дрота шанобливо поставилась до Василя. Та перешкодою до одруження була лиха царська солдатчина і майнова нерівність. Таке трактування є виявом реалістичного зображення дійсності.
Василь благає Наума змилуватись над сиротою і віддати за нього свою дочку. Але старий Дрот невблаганний. І Василь кориться долі. Щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця, де навчився грамоти.
Щоб відтворити тяжке духовне хвилювання героя, письменник звертається до розмовних інтонацій: «А як побачив свою Марусю, яка, замість, щоб на посаді сидіть, лежить на лаві під церковним сукном, хоч і убрана і заквітчана, та не до вінця з ним, а у яму від нього іти! Як се побачив, закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий!..»
В образі Василя втілено глибокі переживання, пов'язані з втратою надії на щастя.
У позитивному плані Квітка змалював образ Наума Дрота, наділивши його ідеальними рисами українського селянина.
Письменник ідеалізує становище селянства в умовах феодально-кріпосницької дійсності. Відомо, що жоден кріпак не міг чесною працею забезпечити собі таке щасливе і заможне життя, як у Наума Дрота. Обмеженість і консерватизм автора «Марусі» виявляється в ідеалізації кріпосництва, в умовах якого чесні, працьовиті селяни, подібні Науму Дроту, ніби можуть забезпечити собі добробут.
Як бачимо, важливим у повісті є те, що Квітка-Основ'яненко показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені представники народних мас, і цим викликав симпатії до них. Для того часу, коли виступав письменник, це мало певне прогресивне значення.
Позитивним є, безперечно, й те, що Квітка-Основ'яненко вважав релігійність однією з основ усяких чеснот і високої моральності людини.
17 Фев
2010
«Давняя сказка» – очень интересное сочинение. Оно настолько простое по форме, что кажется простым для понимания. На самом деле, я бы не поднимал этой темы, если бы неполное, невнимательное чтение этого произведения не было таким распространенным. К сожалению, много таких, кто не вдумывается в содержание прочитанного. Поэтому мое сочинение будет состоять из двух частей. Соответственно, из давней сказки о «Давней сказке» и из правды, субъективной, конечно, о той же самой «Давней сказке» .
Давняя сказка. Поэма Леси Украинки построена в форме сказки, она является сказкой по форме и по смыслу. Фактически, это сказочный сюжет, созданный для того, чтобы развлечь читателя, так как образы Поэта и рыцаря Бертольдо очень интересные, а в самом тексте много точных фраз, скрытых острот и шуток. То, что сочинение следует воспринимать сугубо как сказку, такую себе литературную игрушку, свидетельствует композиция: части схожие между собой, а в целом очень похожи на фольклорное сочинение с определенными повторами, аллегориями, обыгрыванием одной идеи. Т. е. это удачная попытка фольклорной стилизации, остроумная, интересная, развлекательная. Немного устаревшая по форме, но все-таки и до сих пор интересная читателю.
На самом деле, предыдущий абзац – это не просто «доказательство от противного» , ведь много таких, кто действительно воспринимает это сочинение именно так. Даже простейшие по форме произведения иногда следует расшифровывать, интерпретировать, а внешняя простота является верным признаком глубокого содержания, так же, как внешняя ироничность часто является признаком внутренней надрывной серьезности. Это уже правда.
Затем, моя правда о «Давней сказке» . Стиль этого произведения более чем серьезный. Так как за конфликтом Поэта и Бертольдо станет не просто конфликт «власти» и «свободы слова» , но и конфликт материальных ценностей с духовными. А это уже, извините, не шутки. На самом деле, если немножко абстрагироваться от поверхностного восприятия и не спускаться в глубины, это большой конфликт мировоззрений. Поэт утверждает, что имеет настоящие неоценимые богатства, так как его думы-волшебницы могут достать ему все, что только захочется. Поэт чувствует себя свободным, ведь ему доступен мир творчества, мир Слова, мир духовности, вместе с тем он не связан с земным, материальным, приземленным. На все это Бертольдо отвечает: «С удовольствием поменял бы химерический мир фантазии на реальный замок или имение» . Кроме конфликта персонажей, это, повторяюсь, конфликт мировоззрений. С этой точки зрения актуальность времен Леси Украинки не надо отдельно доказывать. Можно, не выходя из дома, припомнить своих знакомых, – и большинство из них легко разделится на приверженцев Бертольдо или Поэта. Фактически «Давняя сказка» не является сказкой даже не только потому, что ее персонажи, так или иначе существовали, а и потому, что эти персонажи существуют и сегодня.
Літературна діяльність Квітки-Основ'яненка припадає на двадцяті — початок сорокових років XIX століття — на період загострення суперечностей, викликаних кризою кріпосництва в Росії.
Г. Квітка-Основ'яненко своїми повістями дав перші зразки художньої прози в українській літературі, орієнтуючись на тогочасну російську літературу, зокрема на художню прозу Пушкіна і Гоголя. Повісті й оповідання Квітки-Основ'яненка, писані українською мовою, вийшли окремою збіркою в Москві під заголовком «Малороссийские повести, рассказьіваемне Грицьком Основ'яненком».
Українські прозові твори Г. Квітки діляться на дві групи: сатирично-гумористичні і сентиментально-реалістичні.
Повість «Маруся» належить до сентиментально-реалістичних творів. У ньому Квітка-Основ'яненко майстерно змальовує колоритні картини побуту українського народу, опоетизовує найкращі риси його національного характеру. Показуючи високу моральність простої людини, автор наділяє її такими рисами, які оспівані в народно-пісенній творчості.
У найвидатнішій повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся» зображено ідеальне і разом з тим нещасливе кохання Василя і Марусі. Молоді люди показані в повісті втіленням досконалості, як її розумів автор. Елементи ідеалізації відчуваються навіть у змалюванні самої зовнішності Марусі. І справді, Маруся — надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...»
Портрет змальований поетично, але в ньому немає індивідуальних рис, це — образ у дусі загальних фольклорних висловів про дівочу красу.
Довершується портрет Марусі докладним описом її вбрання, що має цілком етнографічний характер. Біла сорочка, пишні рукава, вишиті червоними нитками, черчата плахта, шовкова запаска, каламийковий пояс, мережана хустка коло пояса.
Ідеальні, як їх розумів автор, і риси характеру Марусі. Сам автор рекомендує її так: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».
Подібними рисами наділений і Василь: «Хлопець гарний, русавий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний...»
За доброту, працьовитість і чесність родина Дрота шанобливо поставилась до Василя. Та перешкодою до одруження була лиха царська солдатчина і майнова нерівність. Таке трактування є виявом реалістичного зображення дійсності.
Василь благає Наума змилуватись над сиротою і віддати за нього свою дочку. Але старий Дрот невблаганний. І Василь кориться долі. Щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця, де навчився грамоти.
Щоб відтворити тяжке духовне хвилювання героя, письменник звертається до розмовних інтонацій: «А як побачив свою Марусю, яка, замість, щоб на посаді сидіть, лежить на лаві під церковним сукном, хоч і убрана і заквітчана, та не до вінця з ним, а у яму від нього іти! Як се побачив, закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий!..»
В образі Василя втілено глибокі переживання, пов'язані з втратою надії на щастя.
У позитивному плані Квітка змалював образ Наума Дрота, наділивши його ідеальними рисами українського селянина.
Письменник ідеалізує становище селянства в умовах феодально-кріпосницької дійсності. Відомо, що жоден кріпак не міг чесною працею забезпечити собі таке щасливе і заможне життя, як у Наума Дрота. Обмеженість і консерватизм автора «Марусі» виявляється в ідеалізації кріпосництва, в умовах якого чесні, працьовиті селяни, подібні Науму Дроту, ніби можуть забезпечити собі добробут.
Як бачимо, важливим у повісті є те, що Квітка-Основ'яненко показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені представники народних мас, і цим викликав симпатії до них. Для того часу, коли виступав письменник, це мало певне прогресивне значення.
Позитивним є, безперечно, й те, що Квітка-Основ'яненко вважав релігійність однією з основ усяких чеснот і високої моральності людини.