Перше видання «Кобзаря» видало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі (Росія) тиражем 1000 примірників на цигарковому папері. З них перших 100 примірників мали 115 сторінок тексту, але більшість з них, після втручання цензора, були вилучені і знищені ще до початку продажу, та близько десяти, які Тарас Шевченко подарував друзям — лишились. Нині єдиний відомий примірник, що має 115 сторінок тексту, який належав Тарасу Шевченку і був вилучений у нього під час першого арешту, зберігається у Санкт-Петербурзі (Росія), а решта книжок мають 114 сторінок.
До першого видання «Кобзаря» ввійшло шість присвят і вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч»
Друге видання
1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки».
Третє видання
«Кобзар» 1860 року надруковано коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році у Млієві. Платон Симиренко — відомий в Україні цукрозаводчик і меценат — виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше від попередніх: сюди увійшло 17 творів. На початку — портрет Тараса Шевченка. Проте поеми «Сон», «Кавказ», «Єретик», вірш «Заповіт» і подібні до них твори не могли увійти до видання через цензуру.
Ряд віршів, що не увійшли через цензурні умови до «Кобзаря», друзі поета опублікували в 1859 в Лейпцигу у збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки».
Того ж 1860 року вийшов «Кобзарь» у перекладі російських поетів (СПБ, 1860; переклад російською мовою за редакцією М. Гербеля). Це останнє видання «Кобзаря» за життя автора.
Четверте видання
Докладніше: Кобзар 1861
Четверте видання «Кобзаря» з'явилося в 1861 році в журналі «Основа». Збірка Шевченкових віршів, друкована під заголовком «Кобзар», опублікована на сторінках щомісячного журналу «Основа» за редакцією Василя Білозерського, книги I—XII. Текст надрукований кулішівкою і має наголоси на словах із кількома складами (за винятком букви «і», на якій не завжди друкарня могла позначити наголоси з технічних причин). Книга I з'явилася за життя Шевченка, а у книзі II був опублікований некролог поета.
Андрій Степанович зустрівся з Славком біля його будинку. Тренер зрузумів, що Славко приховував батькам, що не ходить на тренеровки.Аедрій Степанович намагався переконати Славка, що б той ходив на тренування.
Я згодна з тим, що Андрій Степанович тактова й мудра людина. Коли в Славка відпав
ремінець від "бандури" і він це побачив то сказав"ходімо, побродимо по сніжку". Андрій Степанович зрозумів, що хдопцеві ніяково, тому хотів, як найшвидше відвести цю тему.
Тренер гарний педагог, незважаючи на те що всі звинувачували Славка, він хотів зрозуміти, що трапилося, підтримував його.
Перше видання
Перше видання «Кобзаря» видало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі (Росія) тиражем 1000 примірників на цигарковому папері. З них перших 100 примірників мали 115 сторінок тексту, але більшість з них, після втручання цензора, були вилучені і знищені ще до початку продажу, та близько десяти, які Тарас Шевченко подарував друзям — лишились. Нині єдиний відомий примірник, що має 115 сторінок тексту, який належав Тарасу Шевченку і був вилучений у нього під час першого арешту, зберігається у Санкт-Петербурзі (Росія), а решта книжок мають 114 сторінок.
До першого видання «Кобзаря» ввійшло шість присвят і вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч»
Друге видання
1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки».
Третє видання
«Кобзар» 1860 року надруковано коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році у Млієві. Платон Симиренко — відомий в Україні цукрозаводчик і меценат — виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше від попередніх: сюди увійшло 17 творів. На початку — портрет Тараса Шевченка. Проте поеми «Сон», «Кавказ», «Єретик», вірш «Заповіт» і подібні до них твори не могли увійти до видання через цензуру.
Ряд віршів, що не увійшли через цензурні умови до «Кобзаря», друзі поета опублікували в 1859 в Лейпцигу у збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки».
Того ж 1860 року вийшов «Кобзарь» у перекладі російських поетів (СПБ, 1860; переклад російською мовою за редакцією М. Гербеля). Це останнє видання «Кобзаря» за життя автора.
Четверте видання
Докладніше: Кобзар 1861
Четверте видання «Кобзаря» з'явилося в 1861 році в журналі «Основа». Збірка Шевченкових віршів, друкована під заголовком «Кобзар», опублікована на сторінках щомісячного журналу «Основа» за редакцією Василя Білозерського, книги I—XII. Текст надрукований кулішівкою і має наголоси на словах із кількома складами (за винятком букви «і», на якій не завжди друкарня могла позначити наголоси з технічних причин). Книга I з'явилася за життя Шевченка, а у книзі II був опублікований некролог поета.
Андрій Степанович зустрівся з Славком біля його будинку. Тренер зрузумів, що Славко приховував батькам, що не ходить на тренеровки.Аедрій Степанович намагався переконати Славка, що б той ходив на тренування.
Я згодна з тим, що Андрій Степанович тактова й мудра людина. Коли в Славка відпав
ремінець від "бандури" і він це побачив то сказав"ходімо, побродимо по сніжку". Андрій Степанович зрозумів, що хдопцеві ніяково, тому хотів, як найшвидше відвести цю тему.
Тренер гарний педагог, незважаючи на те що всі звинувачували Славка, він хотів зрозуміти, що трапилося, підтримував його.