У повсякденному житті ми кожного дня зустрічаємось з людьми , ділимось своїми проблеми та успіхами, допомагаємо один одному, але коли погано, шукаємо підтримки. Ситуації бувають різними : отримав погану оцінку, посаврився з кимось і врешті решт тебе хтось принизив. Коли ти чуєш образу в свій бік, на серці відразу стає боляче. Але та людина, яка намагається принизити когось, вона така сама. Так завжди. Це правило життя! Тому що таким чином він хоче довести, що він розумний! Але це зовсім не так. Він опускається ще до нижчого рівня. Отже: "Хто принижує інших , той ніколи, запам"ятайте, ніколи не буде великим!"
Жив у лісі старий вовк, який вирішив більш нікого не ображати. Але його не схотіли зрозуміти одноплеменники-вовки і самі почали на нього нападати. Вони це робили, бо хотіли, щоб він передумав. Сподівалися пояснити, що лише безсилий може бути добрим.
Вовк почав і справді бути полохливим. Скрізь йому вважалися його брати, які чатують на нього.
Одного разу він крався лісом та шукав ягід і грибів. Раптом він змушений був зупинитися, бо почув шерех кущів. Вовк почав потроху підходити до них, а сам готовий був чкурнути подалі. Чим ближче вовк, тим сильніше трясеться рослина.
Старий зрозумів, що над ним знов бажають посміятися. І так йому соромно стало за себе, що він стрибнув у сам кущ і закричав: "Виходьте, я більше вас не боюся!"
Кущ припинив трястися, і звідтіль вийшов маленький зайчик.
Більше вовк не боявся, бо зрозумів, що постійний страх страшніший за все і вводить в оману полохливого.
Ситуації бувають різними : отримав погану оцінку, посаврився з кимось і врешті решт тебе хтось принизив. Коли ти чуєш образу в свій бік, на серці відразу стає боляче. Але та людина, яка намагається принизити когось, вона така сама. Так завжди. Це правило життя! Тому що таким чином він хоче довести, що він розумний! Але це зовсім не так. Він опускається ще до нижчого рівня. Отже: "Хто принижує інших , той ніколи, запам"ятайте, ніколи не буде великим!"
Жив у лісі старий вовк, який вирішив більш нікого не ображати. Але його не схотіли зрозуміти одноплеменники-вовки і самі почали на нього нападати. Вони це робили, бо хотіли, щоб він передумав. Сподівалися пояснити, що лише безсилий може бути добрим.
Вовк почав і справді бути полохливим. Скрізь йому вважалися його брати, які чатують на нього.
Одного разу він крався лісом та шукав ягід і грибів. Раптом він змушений був зупинитися, бо почув шерех кущів. Вовк почав потроху підходити до них, а сам готовий був чкурнути подалі. Чим ближче вовк, тим сильніше трясеться рослина.
Старий зрозумів, що над ним знов бажають посміятися. І так йому соромно стало за себе, що він стрибнув у сам кущ і закричав: "Виходьте, я більше вас не боюся!"
Кущ припинив трястися, і звідтіль вийшов маленький зайчик.
Більше вовк не боявся, бо зрозумів, що постійний страх страшніший за все і вводить в оману полохливого.