Все оповідання "Білий кінь Шептало" можна вважати алегорією, зміст якої — зображення епохи тоталітарного режиму, яка знищувала у людей жагу до вільного життя.В центрі оповідання — білий кінь. Чому саме білий?
Із слов’янської міфології дізнаємося, що у святковому ритуалі давніх слов’ян однією з емблем був білий кінь, що біжить по небу. Наші предки шанували білого коня, якого вважали священним. Він уособлював Світанок. Наші предки вірили в те, що колісницю Сонця возять білі коні. На острові Ругії колись стояв храм Світовида. При цій святині жрець утримував білого коня, на якому було заборонено верхи їздити, бо це був священний кінь. Досі зберігся звичай: переможець-полководець в’їжджає в місто через тріумфальну арку на білому коні. На сьогоднішній день існує вислів: "на білому коні в’їхати" — тобто з’явитися де-небудь як переможець, як людина, що досягла тріумфального успіху.
Для зображення особи, яка пристосовується до обставин, зраджує саму себе, письменник використав образ білого коня. Це — не випадковість: саме контраст сакрального змісту образу та його життя у творі працює на розкриття ідеї оповідання.
На такому самому контрасті побудовано і словосполучення "Білий кінь Шетало": поряд з гордим білим конем — ім’я, яке може належали лише боягузу та пристосуванцю. Зрозуміло, що походить воно від слова шепіт, шептати, притишений, приглушений.
У творі дуже багато алегоричних образів. Наприклад:
батіг, віжки, недогнуздок, сильна рука, табун, гурт, загорожі, особливі стосунки коня і конюха, бригадне стовпище — натякають на форму правління — тоталітарну владу.
Стайня — алегоричний образ тогочасної тоталітарної системи.
Бригадне стовпище — зібрання знеособлених персоналій, "гвинтиків" системи.
Білий кінь — алегорія непересічної людини, яка не хоче приймати рабську долю, бути "як усі", опирається "сірій" буденності, але зазнає поразки в цій боротьбі.
Небо, вітер, вогкість, міцний настой лугових трав і молодого сіна — алегорія волі.
За до алегоричних образів письменникові вдалося правдиво відтвори ти вплив епохи тоталітарного режиму на людину — її поведінку, погляди, світо сприйняття, місце у суспільстві. Ця жахлива епоха наче зомбувала людину, відбиваючи у неї бажання жити і розвиватися вільно, самостійно, без принижені, і знущань.
Під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона обманює сама себе, живе подвійним життям, страждає від внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем.
Система ламає її, змушує жити "як усі", навіть якщо таке життя передбачає тріск батога на спині. Життя коня Шептала й є алегорією такого життя.
Гіпербола: «Насипано та сирої землі, що не можу підняти».
Повтор (рефрен, приспів) : «З неї вода протікає», «Бо в Крим доріженьку чують», «В чистім степу при долині», «Та в неділеньку вранці», «Та все ….», «Хоч обидві подати».
Повтор (тавтологія): «Ой Бог знає, та Бог і відає», «Умер, умер чумаченько».
Звертання: «Ой, подай, чумаче, та подай, голубе …», «Ой рад би я, моя мила ..».
Паралелізм: «В степу колодязь, з неї вода протікає - ... Чумак сиві воли пасе, Але з колодязя напуває», «Ой у степу криниченька, З неї вода протікає Гей, там чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває».
Пісню можна умовно поділити на дві частини. У першій йдеться про мандрівне життя чумаків, «ночують у чистім степу», щоб прогодувати свої родини. У другій частині чумак помер у дорозі і поховали його в чужій стороні.
Сива зозуленька – туга родини за своїм годувальником.
Твір пронизаний сумним настроєм.
ОЙ У СТЕПУ КРИНИЧЕНЬКА
Ой у степу криниченька,
З неї вода протікає. (2)
Гей, там чумак сиві воли пасе
Та з криниці напуває.
Воли ревуть, води не п'ють,
Бо в Крим доріженьку чують. (2)
Ой Бог знає, та Бог і відає,
Де чумаченьки ночують.
Ой ночують чумаченьки
В чистім степу при долині, (2)
Розпустили сірі воли пасти
При зеленій муравині (густа молода трава).
Умер, умер чумаченько
Та в неділеньку вранці, (2)
Поховали того чумаченька
У зеленому байраці (ліс у долині; порослий чагарником, лісом яр).
Все оповідання "Білий кінь Шептало" можна вважати алегорією, зміст якої — зображення епохи тоталітарного режиму, яка знищувала у людей жагу до вільного життя.В центрі оповідання — білий кінь. Чому саме білий?
Із слов’янської міфології дізнаємося, що у святковому ритуалі давніх слов’ян однією з емблем був білий кінь, що біжить по небу. Наші предки шанували білого коня, якого вважали священним. Він уособлював Світанок. Наші предки вірили в те, що колісницю Сонця возять білі коні. На острові Ругії колись стояв храм Світовида. При цій святині жрець утримував білого коня, на якому було заборонено верхи їздити, бо це був священний кінь. Досі зберігся звичай: переможець-полководець в’їжджає в місто через тріумфальну арку на білому коні. На сьогоднішній день існує вислів: "на білому коні в’їхати" — тобто з’явитися де-небудь як переможець, як людина, що досягла тріумфального успіху.
Для зображення особи, яка пристосовується до обставин, зраджує саму себе, письменник використав образ білого коня. Це — не випадковість: саме контраст сакрального змісту образу та його життя у творі працює на розкриття ідеї оповідання.
На такому самому контрасті побудовано і словосполучення "Білий кінь Шетало": поряд з гордим білим конем — ім’я, яке може належали лише боягузу та пристосуванцю. Зрозуміло, що походить воно від слова шепіт, шептати, притишений, приглушений.
У творі дуже багато алегоричних образів. Наприклад:
батіг, віжки, недогнуздок, сильна рука, табун, гурт, загорожі, особливі стосунки коня і конюха, бригадне стовпище — натякають на форму правління — тоталітарну владу.
Батіг — символ рабської покори, страху, пригнічення особистості, підневільного становища, приниження гідності.
Стайня — алегоричний образ тогочасної тоталітарної системи.
Бригадне стовпище — зібрання знеособлених персоналій, "гвинтиків" системи.
Білий кінь — алегорія непересічної людини, яка не хоче приймати рабську долю, бути "як усі", опирається "сірій" буденності, але зазнає поразки в цій боротьбі.
Небо, вітер, вогкість, міцний настой лугових трав і молодого сіна — алегорія волі.
За до алегоричних образів письменникові вдалося правдиво відтвори ти вплив епохи тоталітарного режиму на людину — її поведінку, погляди, світо сприйняття, місце у суспільстві. Ця жахлива епоха наче зомбувала людину, відбиваючи у неї бажання жити і розвиватися вільно, самостійно, без принижені, і знущань.
Під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона обманює сама себе, живе подвійним життям, страждає від внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем.
Система ламає її, змушує жити "як усі", навіть якщо таке життя передбачає тріск батога на спині. Життя коня Шептала й є алегорією такого життя.
Объяснение:
Жанр: народна чумацька пісня.
Тема: зображення важкого чумацького життя, трагічної долі чумака, який не повернувся додому з далекої поїздки.
Ідея : виразити співчуття чумакам, важке життя яких привело до смерті.
Основна думка: співчуття нелегкій долі чумаків.
Образи: криниченька, сива зозуленька, зелений байрак, чисте поле.
Художні засоби.
Сталі (постійні) епітети: чистім степу, сива зозуленька, сирої землі.
Епітети: сиві воли, сірі воли, зелена муравина, зеленому байраці.
Метафора: «Воли ... доріженьку чують».
Гіпербола: «Насипано та сирої землі, що не можу підняти».
Повтор (рефрен, приспів) : «З неї вода протікає», «Бо в Крим доріженьку чують», «В чистім степу при долині», «Та в неділеньку вранці», «Та все ….», «Хоч обидві подати».
Повтор (тавтологія): «Ой Бог знає, та Бог і відає», «Умер, умер чумаченько».
Ніжно-зменшувальні (пестливі) слова: криниченька, доріженьку, чумаченьки, неділеньку, зозуленька.
Звертання: «Ой, подай, чумаче, та подай, голубе …», «Ой рад би я, моя мила ..».
Паралелізм: «В степу колодязь, з неї вода протікає - ... Чумак сиві воли пасе, Але з колодязя напуває», «Ой у степу криниченька, З неї вода протікає Гей, там чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває».
Звуконаслідування: «ку - ку»
Кількість строф: шість.
Рими: протікає – напуває, п'ють – чують – ночують, долині – муравині, чумаченько – чумаченька, вранці – байраці, ку-ку – руку, подати – підняти.
Пісню можна умовно поділити на дві частини. У першій йдеться про мандрівне життя чумаків, «ночують у чистім степу», щоб прогодувати свої родини. У другій частині чумак помер у дорозі і поховали його в чужій стороні.
Сива зозуленька – туга родини за своїм годувальником.
Твір пронизаний сумним настроєм.
ОЙ У СТЕПУ КРИНИЧЕНЬКА
Ой у степу криниченька,
З неї вода протікає. (2)
Гей, там чумак сиві воли пасе
Та з криниці напуває.
Воли ревуть, води не п'ють,
Бо в Крим доріженьку чують. (2)
Ой Бог знає, та Бог і відає,
Де чумаченьки ночують.
Ой ночують чумаченьки
В чистім степу при долині, (2)
Розпустили сірі воли пасти
При зеленій муравині (густа молода трава).
Умер, умер чумаченько
Та в неділеньку вранці, (2)
Поховали того чумаченька
У зеленому байраці (ліс у долині; порослий чагарником, лісом яр).
Ой прилетіла сива зозуленька,
Та все «ку-ку» та «ку-ку». (2)
— Ой подай, чумаче, та подай, голубе,
Та хоч правую руку!
— Ой рад би я, моя мила,
Хоч обидві подати: (2)
Насипано та сирої землі.
Що не можу підняти