З’ясуйте, звідки взято рядки, який їх підтекст: все розберіть… та й спитайте тоді себе: що чиї сини? яких батьків? откуда это взято я знаю, в чём подтекст - непонятно.

Дуже цікаве запитання, кого можна вважати справжнім другом? впродовж всьго життя ми контактуємо з величезною кількістю різних людей. кожен з них залишає свій слід в нашій долі. це може бути красивий спогад, від якого стає тепло на душі, або стійке враження від років проведених разом. хтось з цих людей здається ідеальним, рік за роком ми сумуємо за такими друзями, хоч і спілкувалися лише раз або двічі. інші люди викликають сумні спогади. таких ми називаємо товаришами по нещастю. зазвичай це людина, яка завжди уважно вислухає, і поділиться власними проблемами. 
але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга?
моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс.  
існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе.
прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя.
саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.   

Объяснение:

Українська література для дітей і про дітей пройшла тривалий і складний шлях становлення, яке ще не завершено. У наш час відбувається процес формування національної бази дитячої літератури, котра б незалежно від родо-жанрової динаміки захоплювала своїм тематичним розмаїттям, щирістю та багатогранністю вражень, доступністю сприйняття образів-персонажів та близькістю до сучасного читача тематики й проблематики. Історична тема в художній літературі була й залишається сьогодні досить актуальною й популярною. Сягаючи своїм корінням фольклору, житійної літератури, історичних хронік, історична проза акумулює комплекс художньої інтерпретації минулого нашого народу. Незважаючи на жанрову приналежність твору, її визначає художній матеріал – історія, подія, що відбулася за давніших часів, тобто така, що в часовому вимірі вважається завершеною.

Україна, отримавши свою незалежність після вікового гноблення, повинна повернутися до свого коріння, довести свою ідентичність і свідомо виховувати на славних прикладах підростаюче покоління. В. Рутківський, сучасний український письменник, який неодноразово у своїх творах для дітей та юнацтва звертається до змалювання призабутих сторінок славного історичного минулого нашої країни. Його шлях до визнання був довгим, але, вважаємо, що в царині сучасної української підліткової літератури на історичні теми йому немає рівних. Здобувши визнання в поважному віці, письменник довів, що його майстерність і життєвий досвід тільки допомагають спілкуватись із молоддю. Проживши нелегке життя (зважаючи на умови творчого зростання в часи Радянського Союзу), автор засвідчив, що він є українським письменником-патріотом, який прагне поділитися своїми знаннями із підростаючим поколінням. Його трилогія «Джури» визнана однією з найкращих у цій царині.

«Джури козака Швайки», які вийшли 2007 року, стали подією і першою книжкою В. Рутківського, яку нарешті прочитала Україна. (Нагадаємо, що перша журнальна публікація «Джур» відбулася ще 1995 року в «Однокласнику». За 12 років оприлюднений текст так нікого і не зацікавив). А поміж тим, динамічний, захопливий сюжет, самобутні образи, вкраплення фольклору, правдоподібність історичних колізій, багата мова, легкий стиль – усе це робили твір справжнім відкриттям.

Традиційним для сприйняття історичного минулого стає ототожнення його з образом козака – хороброго лідера, високодуховної й матеріально незалежної людини, котра керує своїми емоціями, розумом і волею, морально, духовно й фізично готує себе до оборони рідної землі та сім’ї, дбає про єдність козацтва й українців усього світу. Такий образ зберігається й у сучасному літературному трактуванні