1. Місце героя серед інших персонажів. Павлусь Судак – головний герой оповідання Андрія Чайков-ського «За сестрою».
2. Зовнішність і походження героя. Павлусь - звичайний підліток. Йому лише 15 років. Він із славного козацького роду Судаків. Дідусь Андрій з з дитинства привчав онука до лицарського ремесла: «вчив їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею» Старий козак розповідав онукові про Запоріжжя, про козаків, про їх звичаї та походи. «Від цих оповідань вироблялася в Павлуся козацька вдача».
3. Внутрішній світ героя:
а) ставлення до оточуючих Павлусь добрий, щирий, вірний, люблячий. Він заради рідної сестри Ганусі ладен був іти світ за очі, в логово ворога. Його щира, весела вдача, кмітливий і допитливий розум подо-балися і козакам, і навіть татарам.
б) якості героя Павлусь хоробрий, він не побоявся один відправитись до Криму на пошуки сестри; люблячий, наполегливий, розумний, «понятливий, і татари не могли надивуватись тому». А кмітливості Павлуся подивувався навіт ханський Девлет-ґірей Ібрагім. Саме завдяки своїй кмітливості Павлусь спромігся провести пошуки сестри силами самих татарів. Він не забуває зроблене йому добро, тому в якості нагороди за інформацію про сина Девлет-гірея попросив викупити з татарської неволі Остапа Швидкого. Про нього Павлусь сказав:.«…. Та він мені був рідним батьком, як я в неволю дістався. Він завивав мені рани, як мене били нагаями. Я поклявся віддячитись йому. Хочу йому свободу випросити».
в) мова героя, думки, мрії «він мріяв усе про те, коли то й він підросте та стане славним козаком», коли він зрозумів, що його продали в рабство татарам, то подумав: "Може воно так ліпше, що я між татар попався. Вони мене завезуть у Крим, то може й сестру легше знайду". Павлуст вірний своєму народові, своїй вірі. На пропозицію татар прийняти їхню віру він відповів: «Ні, не прийму і моєї християнської не покину. Хоч і повішайте, то ні» .
Ставлення до героя. Автор ставиться до свого героя з щирою любовʼю і повагою. Під час читання твору поступово забуваєш, що головний герой всього-на-всього хлопʼя. Здається, прямо на очах він дорос-лішає, мужніє, мудрішає. А ще вчиться не лише козацької справи, але й загартовує в собі справжні людські якості: вміння любити, захищати того, хто слабший і вміння прощати. Адже не даремно оповідання закінчується такими словами: «Він забув про всі злидні, про всю злість до татар. Простив їм усе відразу...»
Спочатку Михайлик уявляв золоті ключі сонця звичайними ключами («не догадувався досі, що воно, наче людина, може мати ключі»).
Уривок, у якому дід Дем'ян пояснює, як сонце відмикає тими ключами землю:
«якоїсь доброї години гляне сонце із свого віконечка вниз, побачить, що там і земля, і люди, і худібка, і птиця помарніли і скучили за весною, та й спитає місяця-брата, чи не пора землю відімкнути? Місяць кивне головою, а сонце посміхнеться і на промінні спустить у ліси, у луки, в поля і на воду ключі, а вони вже знають своє діло!».
6.
Ось так Михайлик сприймає сонячні ключі після дідового пояснення:
«значить, сонце не може загубити своїх ключів, воно їх десь носить на шиї або ув'язує на руці. Так і треба, щоб потім не бідкатись і не морочити комусь голови».
7.
Дві перепони заважали Михайликові піти в лісову далечінь:
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?».
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?». Оскільки в Михайлика не було чобіт, до школи хлопця на руках ніс батько. На той час у нього не було не тільки чобіт, а й батько був далеко.
Відповідь:
якщо у вигляді характеристики образу, то
1. Місце героя серед інших персонажів. Павлусь Судак – головний герой оповідання Андрія Чайков-ського «За сестрою».
2. Зовнішність і походження героя. Павлусь - звичайний підліток. Йому лише 15 років. Він із славного козацького роду Судаків. Дідусь Андрій з з дитинства привчав онука до лицарського ремесла: «вчив їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею» Старий козак розповідав онукові про Запоріжжя, про козаків, про їх звичаї та походи. «Від цих оповідань вироблялася в Павлуся козацька вдача».
3. Внутрішній світ героя:
а) ставлення до оточуючих Павлусь добрий, щирий, вірний, люблячий. Він заради рідної сестри Ганусі ладен був іти світ за очі, в логово ворога. Його щира, весела вдача, кмітливий і допитливий розум подо-балися і козакам, і навіть татарам.
б) якості героя Павлусь хоробрий, він не побоявся один відправитись до Криму на пошуки сестри; люблячий, наполегливий, розумний, «понятливий, і татари не могли надивуватись тому». А кмітливості Павлуся подивувався навіт ханський Девлет-ґірей Ібрагім. Саме завдяки своїй кмітливості Павлусь спромігся провести пошуки сестри силами самих татарів. Він не забуває зроблене йому добро, тому в якості нагороди за інформацію про сина Девлет-гірея попросив викупити з татарської неволі Остапа Швидкого. Про нього Павлусь сказав:.«…. Та він мені був рідним батьком, як я в неволю дістався. Він завивав мені рани, як мене били нагаями. Я поклявся віддячитись йому. Хочу йому свободу випросити».
в) мова героя, думки, мрії «він мріяв усе про те, коли то й він підросте та стане славним козаком», коли він зрозумів, що його продали в рабство татарам, то подумав: "Може воно так ліпше, що я між татар попався. Вони мене завезуть у Крим, то може й сестру легше знайду". Павлуст вірний своєму народові, своїй вірі. На пропозицію татар прийняти їхню віру він відповів: «Ні, не прийму і моєї християнської не покину. Хоч і повішайте, то ні» .
Ставлення до героя. Автор ставиться до свого героя з щирою любовʼю і повагою. Під час читання твору поступово забуваєш, що головний герой всього-на-всього хлопʼя. Здається, прямо на очах він дорос-лішає, мужніє, мудрішає. А ще вчиться не лише козацької справи, але й загартовує в собі справжні людські якості: вміння любити, захищати того, хто слабший і вміння прощати. Адже не даремно оповідання закінчується такими словами: «Він забув про всі злидні, про всю злість до татар. Простив їм усе відразу...»
Пояснення:
5.
Спочатку Михайлик уявляв золоті ключі сонця звичайними ключами («не догадувався досі, що воно, наче людина, може мати ключі»).
Уривок, у якому дід Дем'ян пояснює, як сонце відмикає тими ключами землю:
«якоїсь доброї години гляне сонце із свого віконечка вниз, побачить, що там і земля, і люди, і худібка, і птиця помарніли і скучили за весною, та й спитає місяця-брата, чи не пора землю відімкнути? Місяць кивне головою, а сонце посміхнеться і на промінні спустить у ліси, у луки, в поля і на воду ключі, а вони вже знають своє діло!».
6.
Ось так Михайлик сприймає сонячні ключі після дідового пояснення:
«значить, сонце не може загубити своїх ключів, воно їх десь носить на шиї або ув'язує на руці. Так і треба, щоб потім не бідкатись і не морочити комусь голови».
7.
Дві перепони заважали Михайликові піти в лісову далечінь:
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?».
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?». Оскільки в Михайлика не було чобіт, до школи хлопця на руках ніс батько. На той час у нього не було не тільки чобіт, а й батько був далеко.
Берегите себя!