Інститутка Марка Вовчка — перша українська реалістична повість
Повість Марка Вовчка "Інститутка" була першим великим твором, у якому показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти жорстокості та сваволі панства, засуджувалося кріпацтво як велике соціальне зло.
Розпочала письменниця роботу над повістю в Немирові на основ життя у панських маєтках. Змалювала вона повновладну поміщицю і повністю залежних від її волі кріпаків. Марко Вовчок правдиво показала їхнє життя, їхнє підневільне, безправне становище. "Сидимо було день при дні у дівочій та робимо", — розповідає Устина хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по інших, чуємо". Описано в повісті знущання й наруги, яких зазнали кріпаки від панночки. Малюючи цей образ, Марко Вовчок зуміла показати своє ставлення до таких панночок. Щоб викликати презирство й ненависть читачів, автор показує непристойні вчинки панночки, добираючи відповідні мовні І засоби. Так, до слова "кричить" вона добирає синоніми "репече", "дзвякотить". Своїм твором засудила Марко Вовчок бездіяльність і слабодухість окремих панів-лібералів. Таким є полковий лікар. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків, та дуже швидко відступився, сказавши: "Робитиму все так, як ти сама надумаєш". Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від лютої дружини, але лікар виявився безвольним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг осудити її за нелюдяні вчинки. Та центральними в повісті є образи селян-кріпаків, які виступають носіями моралі трудового народу. Вони чесні, роботящі, з почуттям власної гідності, вільнолюбні. їх глибоко обурює соціальна несправедливість. У дечому вони різні: Прокіп готовий до помсти щомиті, Назар єдиним позбутися кріпацької неволі вважає втечу від пана, Катря свій гнів виявляє відверто, а Устина, хоч і ненавидить панів, покірно зносить їхні знущання. Марко Вовчок основну увагу концентрує на діях і вчинках героїв. А всі дії, вчинки, прагнення й інтереси кріпаків підпорядковані боротьбі за визволення з-під кріпосницької залежності, чи, як говорить Устина, "...з пекла, з кормиги".
Найвидатнішою пам'яткою літератури Київської Русі є «Слово о полку Ігоревім». Сюжетний зміст «Слова...» — змалювання походу князя Ігоря Святославовича проти половців 1185 року, що був одним з епізодів тривалої боротьби проти степових кочівників.
Про цей похід розповідають також і літописи, додаючи подробиці, яких бракує в поемі. Але, як справжній художній твір, «Слово о полку Ігоревім» вирізняється тим, що не просто розповідає про перебіг подій походу, а має чітку, продуману побудову, що дозволяє невідомому авторові передати головну ідею і висловити власне ставлення до фактів. Він обмірковує цю ідею ще у вступі, а пізніше відверто звертається до найсильніших володарів Руської землі із закликом об'єднатися.
Оборона Руської землі від половців була важливим завданням ХІ-ХП століть. Але вирішити його князі не змогли, і не тому, що їм бракувало хоробрості, а тому, що не було між ними узгодженості в діях. Доля князя Ігоря, центральної постаті «Слова...», є чудовою ілюстрацією цього твердження.
Інститутка Марка Вовчка — перша українська реалістична повість
Повість Марка Вовчка "Інститутка" була першим великим твором, у якому показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти жорстокості та сваволі панства, засуджувалося кріпацтво як велике соціальне зло.
Розпочала письменниця роботу над повістю в Немирові на основ життя у панських маєтках. Змалювала вона повновладну поміщицю і повністю залежних від її волі кріпаків. Марко Вовчок правдиво показала їхнє життя, їхнє підневільне, безправне становище. "Сидимо було день при дні у дівочій та робимо", — розповідає Устина хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по інших, чуємо". Описано в повісті знущання й наруги, яких зазнали кріпаки від панночки. Малюючи цей образ, Марко Вовчок зуміла показати своє ставлення до таких панночок. Щоб викликати презирство й ненависть читачів, автор показує непристойні вчинки панночки, добираючи відповідні мовні І засоби. Так, до слова "кричить" вона добирає синоніми "репече", "дзвякотить". Своїм твором засудила Марко Вовчок бездіяльність і слабодухість окремих панів-лібералів. Таким є полковий лікар. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків, та дуже швидко відступився, сказавши: "Робитиму все так, як ти сама надумаєш". Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від лютої дружини, але лікар виявився безвольним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг осудити її за нелюдяні вчинки. Та центральними в повісті є образи селян-кріпаків, які виступають носіями моралі трудового народу. Вони чесні, роботящі, з почуттям власної гідності, вільнолюбні. їх глибоко обурює соціальна несправедливість. У дечому вони різні: Прокіп готовий до помсти щомиті, Назар єдиним позбутися кріпацької неволі вважає втечу від пана, Катря свій гнів виявляє відверто, а Устина, хоч і ненавидить панів, покірно зносить їхні знущання. Марко Вовчок основну увагу концентрує на діях і вчинках героїв. А всі дії, вчинки, прагнення й інтереси кріпаків підпорядковані боротьбі за визволення з-під кріпосницької залежності, чи, як говорить Устина, "...з пекла, з кормиги".
Объяснение:
Про цей похід розповідають також і літописи, додаючи подробиці, яких бракує в поемі. Але, як справжній художній твір, «Слово о полку Ігоревім» вирізняється тим, що не просто розповідає про перебіг подій походу, а має чітку, продуману побудову, що дозволяє невідомому авторові передати головну ідею і висловити власне ставлення до фактів. Він обмірковує цю ідею ще у вступі, а пізніше відверто звертається до найсильніших володарів Руської землі із закликом об'єднатися.
Оборона Руської землі від половців була важливим завданням ХІ-ХП століть. Але вирішити його князі не змогли, і не тому, що їм бракувало хоробрості, а тому, що не було між ними узгодженості в діях. Доля князя Ігоря, центральної постаті «Слова...», є чудовою ілюстрацією цього твердження.