Прибувши на священний острів Делос, Еней отримав від Аполлона пророцтво в Італію, помилково витлумачене їм як напрямок на Крит. Еней з уцілілими троянцями навіть спробували заснувати поселення на Криті, але, зрозумівши свою помилку, вирушили в подальшу подорож. Обігнувши Пелопоннес, троянці перезимували на Закинфе. З настанням весни кораблі під проводом Енея вирушили далі. Пройшовши острів Лефкас, вони підійшли до мису Акції та висадилися в Амбракия.
Там Еней з частиною воїнів вирушили в Додону, де розташовувався оракул Юпітера. Там, несподівано для себе, вони зустріли Гелена і Андромаха. Колишні троянці розповіли, що після взяття Трої їх поневолив син Ахілла Неоптолем. Після смерті останнього Гелен став царем і взяв за дружину вдову Гектора Андромаха. Який мав даром пророцтва Гелен попередив Енея про те, що для того, щоб влаштуватися в Італії і стати предком великого народу, йому необхідно висадитися на західному узбережжі Італії, а не східному.
Потім кораблі під проводом Енея обігнули Італію з півдня і вийшли на узбережжі Сицилії. На цей час припадає смерть Анхиса.
Юнона, відчуваючи ненависть до троянцям, звернулася до бога вітрів Еолу з проханням не дати Енею можливості допливти до Італії. Він випустив на волю всі вітри одночасно, що викликало шторм. Нептун же втихомирив водну гладь. Через буревій Еней разом з уцілілими троянцями виявився біля берегів Африки, де в цей час цариця Дідона займалася будівництвом нового міста Карфагена.
Щоб уберегти сина від можливих ворожих дій місцевих жителів, Венера посприяла тому, що Дідона полюбила Енея. До цього перша цариця Карфагена була одружена з Акербантом, якого вбив її брат і цар Тіра Пігмаліон. Втікши з Тіра, Дідона присягнулася ніколи нікого не любити, щоб не оскверняти пам'ять про свій перший чоловіка. Сестра цариці Анна переконала Дидону не противитися покликом серця, так як Карфаген був оточений ворогами, і до потужного захисника, такого як Еней, була для міста дуже корисною. Коли під час полювання почалася гроза, то Дідона і Еней сховалися в печері, де і віддалися любові. Після цього троянець став співправителем цариці Карфагена.
Однак такий розвиток подій ніяк не погоджувалося з планами богів. Юпітер відправив до Енея Меркурія з наказом продовжити шлях. Еней був змушений коритися. Дідона впала в лють і, не витримавши мук потоптану любові, наклала на себе руки. Перед смертю вона прокляла Енея і весь його рід. Під час Пунічних воєн ця легенда служила одним з обгрунтувань протистояння між Римом і Карфагеном.
Допливши до узбережжя Кампанії, Еней висадився біля Кум і зустрівся з місцевою віщункою Кумська сивіли. Вона підтвердила згоду богів дати можливість Енею заснувати в Італії новий місто. Коли Еней захотів дізнатися більше про долі своїх нащадків, то сивилла запропонувала йому відвідати потойбічний світ. Разом з віщункою вони спустилися в загробний світ, де зустріли Анхиса. Той показав своєму синові душі ще не народжених нащадків, аж до Октавіана Августа
Естетичне кредо Е. Сетон-Томпсона писати в тому, що знаєш. Про це він говорить у своїй передмові до книги «Життя диких звірів»: «Коли я вдивляюся в імена тварин, чиї історії тут розказані, я відчуваю щось більше, ніж може відчувати художник, вдивляючись в різні портрети своїх друзів, ідеально створені ним самим. Деяких я знав особисто.Образи друге створені на підставі різних історій ». Зауваження письменника, що деяких тварин, у яких йдеться в його оповіданнях, він знав особисто, має пряме відношення до «герою» його розповіді СНАП. Прообразом його був реально існуючий в сім’ї пес. У книзі «Моє життя», Описуючи свої дитячі роки, Сетон-Томпсон каже: «Ми часто згадували маленького тер’єра СНАП, нашого вірного захисника від щурів, коли ми жили на фермі. Щоночі він виходили на полювання і щоранку переможно був з величезною бурою щуром в зубах ». Автор зберіг у своєму оповіданні Не тільки ім’я і породу собаки, а й особливість характеру «героя», дав йому говорить кличку Снап, що в перекладі з англійської означає «вистачати». У цьому короткому імені автор зумів сфокусувати основна якість характеру СНАП, його безприкладну хоробрість і мужність, хватку, яка була смертельною. НЕ випадково Сетон-Томпсон зауважує: «Деяким собакам насилу приискивать ім’я, другим же не доводиться придумувати клички – вони є як би самі собою». Особливо захоплююче є опис останньої сутички пораненого СНАП з вовком, що коштували йому життя. «У той час, – пише автор, – як десять великих псів бездіяльно металися навколо Безмолвно звіра, у дальньому чагарники почувся шурхіт, потім стрибками пронісся елоснежний гумовий мячик, незабаром перетворився в маленького бультер’єра. Снап, ю повільно біжить і найменший з зграї, примчав, важко дихаючи – так важко, що, здавалося, він задихається, і підлетів прямо до кільця навколо хижака, з Яким ніхто не наважувалися битися. Завагався він? Ні на мить. Крізь кільце гавкаючий собак він кинувся напролом до старого деспотові пагорбів, цілячись прямо в глотку. І вовк вдарив його з розмаху своїми двадцятьма ікла. Однак малюк кинувся на нього вдруге, і що сталося тоді, важко сказати … Коли битва нарешті закінчилася, перед нами на землі лежали вовк – могутній гігант – і вчепилася в його ніс біла собачка ». Для письменника-гуманіста, яким був Сетон-Томпсон, кожна особина живої природи – це цілий світ, проникнути в Котрий даний людині гуманного та терплячому, який вм гати і любить різноманіття навколишнього життя. Тільки людина, яка добре знає собак, міг зробити таке зауваження: «Собаки гарчать на два ладу: низьким, грудному голосом – це ввічливе попередження або сповнений гідності відповідь – і голосно, майже верескливо – це останнє слово перед нападу». Зустрічаємося ми з цим і при описі життєвого шляху СНАП. Автор відтіняє благородство тварини, мужність і властиве йому почуття гідності. Все це породжує у читача повагу до живої істоти, відкриває йому такі сторони життя навколишнього світу, в яких він і НЕ підозрював. Мудрі і гуманні твори канадського письменника вчать любить природу, берегти все живе, закладають то моральні основи, з яких вироста
Прибувши на священний острів Делос, Еней отримав від Аполлона пророцтво в Італію, помилково витлумачене їм як напрямок на Крит. Еней з уцілілими троянцями навіть спробували заснувати поселення на Криті, але, зрозумівши свою помилку, вирушили в подальшу подорож. Обігнувши Пелопоннес, троянці перезимували на Закинфе. З настанням весни кораблі під проводом Енея вирушили далі. Пройшовши острів Лефкас, вони підійшли до мису Акції та висадилися в Амбракия.
Там Еней з частиною воїнів вирушили в Додону, де розташовувався оракул Юпітера. Там, несподівано для себе, вони зустріли Гелена і Андромаха. Колишні троянці розповіли, що після взяття Трої їх поневолив син Ахілла Неоптолем. Після смерті останнього Гелен став царем і взяв за дружину вдову Гектора Андромаха. Який мав даром пророцтва Гелен попередив Енея про те, що для того, щоб влаштуватися в Італії і стати предком великого народу, йому необхідно висадитися на західному узбережжі Італії, а не східному.
Потім кораблі під проводом Енея обігнули Італію з півдня і вийшли на узбережжі Сицилії. На цей час припадає смерть Анхиса.
Юнона, відчуваючи ненависть до троянцям, звернулася до бога вітрів Еолу з проханням не дати Енею можливості допливти до Італії. Він випустив на волю всі вітри одночасно, що викликало шторм. Нептун же втихомирив водну гладь. Через буревій Еней разом з уцілілими троянцями виявився біля берегів Африки, де в цей час цариця Дідона займалася будівництвом нового міста Карфагена.
Щоб уберегти сина від можливих ворожих дій місцевих жителів, Венера посприяла тому, що Дідона полюбила Енея. До цього перша цариця Карфагена була одружена з Акербантом, якого вбив її брат і цар Тіра Пігмаліон. Втікши з Тіра, Дідона присягнулася ніколи нікого не любити, щоб не оскверняти пам'ять про свій перший чоловіка. Сестра цариці Анна переконала Дидону не противитися покликом серця, так як Карфаген був оточений ворогами, і до потужного захисника, такого як Еней, була для міста дуже корисною. Коли під час полювання почалася гроза, то Дідона і Еней сховалися в печері, де і віддалися любові. Після цього троянець став співправителем цариці Карфагена.
Однак такий розвиток подій ніяк не погоджувалося з планами богів. Юпітер відправив до Енея Меркурія з наказом продовжити шлях. Еней був змушений коритися. Дідона впала в лють і, не витримавши мук потоптану любові, наклала на себе руки. Перед смертю вона прокляла Енея і весь його рід. Під час Пунічних воєн ця легенда служила одним з обгрунтувань протистояння між Римом і Карфагеном.
Допливши до узбережжя Кампанії, Еней висадився біля Кум і зустрівся з місцевою віщункою Кумська сивіли. Вона підтвердила згоду богів дати можливість Енею заснувати в Італії новий місто. Коли Еней захотів дізнатися більше про долі своїх нащадків, то сивилла запропонувала йому відвідати потойбічний світ. Разом з віщункою вони спустилися в загробний світ, де зустріли Анхиса. Той показав своєму синові душі ще не народжених нащадків, аж до Октавіана Августа