За що хлопець недолюблював дідову дружину!, 2.як старий підтримував климка чому він це робив, 3. Які настанови дав Бачонок дав малому на дорогу. Все це за твором Климко подскажите
Іван Карпович Карпенко-Карий (наст. Прізвище Тобілевич; укр. Іван Карпович Карпенко-Карий; 17 (29) вересня 1845 - 2 (15) вересня 1907) - український драматичний письменник реалістичного напряму, брат Н. К. Садовського, П. К . Саксаганського і М. К. Садовської-Барілотті.
Іван Карпович Карпенко-Карий
укр. Іван Карпенко-Карий
Ім'я при народженні
Іван Карпович Тобілевич
псевдоніми
Гнат Карий; Іван Карпенко-Карий
дата народження
17 (29) вересня 1845
Місце народження
село Арсенівка,
Херсонська губернія,
російська імперія
дата смерті
2 (15) вересня 1907 (61 рік)
Місце смерті
Берлін,
німецька імперія
громадянство
російська імперія
Рід діяльності
драматург
роки творчості
1883-1904
напрямок
реалізм
Жанр
комедія, драма, трагедія
Мова творів
український
дебют
«Новобранець»
Медіафайли на Вікісховища
біографія Правити
Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда в сім'ї керівника маєтком Карпа Тобілевича.
На марці пошти України, 1995 рік
Закінчив повітове училище, в 14 років вступив на службу писарем.
Протягом 23 років був чиновником і довгий час перебував секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки був звільнений і засланий в 1883 році за постачання паспортами революціонерів.
У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми на українській мові. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» і «Розумний и дурень». У 1887 році була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), в 1891 році - «Мартин Боруля» (надруковано в «Зорі»).
Переваги його драм - жвавість, цілісність характерів і гарна мова.
В СРСР ім'я було присвоєно Державному інституту театрального мистецтва Української РСР.
У 1906 році захворів, залишив сцену і виїхав до Берліна на лікування. Після важкої хвороби (рак печінки і селезінки) 2 (15) вересня 1907 помер в Берліні. Похований на хуторі Надія.
сім'я Правити
Був одружений на Надії Карлівни Тарковською (до 1882 роки) [1], в шлюбі народилися діти: Галя, Юрко і Орися.
З 1883 року був одружений на Софії Віталіївні Дітковскіте, в шлюбі народилися: дочка Марія і син Назар (Назарій).
Твір «Енеїда» Івана Котляревського присвячений славетному минулому нашого народу, його возвеличенню через показ образів із Біблії та давньогрецької літератури. У поемі показана подорож славного парубка і не тільки його власні героїчні подвиги, а й подвиги усього українського мужнього війська.
Немає ніяких сумнівів щодо актуальності теми «Енеїди», бо і в наш час гостро стоїть питання національного відродження України. Своїм задумом поема сповна виправдовує тенденції часу, за до давніх образів троянських та грецьких героїв вона підносить найкращі риси вояків, у яких ми підсвідомо бачимо українців. І це впливає на національний дух читачів.
Основною метою Котляревського було розбуркати український народ, пробудити його дух, нагадати про те, що і в нас є славетне минуле, що і в нас були свої герої, які вчиняли подвиги. Автор написав поему тією мовою, якою розмовляє народ, і зробив це свідомо, бо не хотів застосовувати офіційну мову, на якій велись справи і було прийнято писати. Він хотів вивести розмовну, народну мову в розряд літературної. Перед автором стояла мета описати пригоди та життя грецького героя і для більш легкого сприймання читачами перевести їх в український контекст.
Еней — головний герой поеми, який знаходиться в центрі уваги, і якого доля посилає на війну. Він, з одного боку, майже ідеальний, і в той же час, з іншого боку, в ньому є доля гумору, кумедності. Основні зусилля в творі спрямовані на поєднання давньогрецьких та біблійних мотивів з традиціями українського народу. У поемі вдало поєднані грецька міфологія з українською історією, дуже влучним є і поєднання українських і грецьких назв та імен. Національно-історичне питання є основним питанням поеми, воно сповнене образами та паралелями, за до яких передається історизм твору та атмосфера міфічності.
Автор ставить перед собою завдання і вдало його виконує: він зображує українське минуле і дійсність так, щоб народ її сприйняв як рідну, щоб мова, на якій вона написана, була зрозуміла для народу.
Поема «Енеїда» стала поштовхом для створення схожих творів у авторів інших національностей, наприклад «Енеиди навыварат» білоруською мовою. Сатира та гумор в творах І. Котляревського стали чудовою традицією, яку було продовжено в талановитих творах Валерія Пронози, Остапа Вишні, Степана Олійника, Василя Чечвянського, Сергія Воскрекасенка, Олександра Ільченка та інших. «Енеїда» стала справжнім джерелом для митців наступних поколінь.
Іван Карпович Карпенко-Карий (наст. Прізвище Тобілевич; укр. Іван Карпович Карпенко-Карий; 17 (29) вересня 1845 - 2 (15) вересня 1907) - український драматичний письменник реалістичного напряму, брат Н. К. Садовського, П. К . Саксаганського і М. К. Садовської-Барілотті.
Іван Карпович Карпенко-Карий
укр. Іван Карпенко-Карий
Ім'я при народженні
Іван Карпович Тобілевич
псевдоніми
Гнат Карий; Іван Карпенко-Карий
дата народження
17 (29) вересня 1845
Місце народження
село Арсенівка,
Херсонська губернія,
російська імперія
дата смерті
2 (15) вересня 1907 (61 рік)
Місце смерті
Берлін,
німецька імперія
громадянство
російська імперія
Рід діяльності
драматург
роки творчості
1883-1904
напрямок
реалізм
Жанр
комедія, драма, трагедія
Мова творів
український
дебют
«Новобранець»
Медіафайли на Вікісховища
біографія Правити
Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда в сім'ї керівника маєтком Карпа Тобілевича.
На марці пошти України, 1995 рік
Закінчив повітове училище, в 14 років вступив на службу писарем.
Протягом 23 років був чиновником і довгий час перебував секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки був звільнений і засланий в 1883 році за постачання паспортами революціонерів.
У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми на українській мові. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» і «Розумний и дурень». У 1887 році була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), в 1891 році - «Мартин Боруля» (надруковано в «Зорі»).
Переваги його драм - жвавість, цілісність характерів і гарна мова.
В СРСР ім'я було присвоєно Державному інституту театрального мистецтва Української РСР.
У 1906 році захворів, залишив сцену і виїхав до Берліна на лікування. Після важкої хвороби (рак печінки і селезінки) 2 (15) вересня 1907 помер в Берліні. Похований на хуторі Надія.
сім'я Правити
Був одружений на Надії Карлівни Тарковською (до 1882 роки) [1], в шлюбі народилися діти: Галя, Юрко і Орися.
З 1883 року був одружений на Софії Віталіївні Дітковскіте, в шлюбі народилися: дочка Марія і син Назар (Назарій).
Твір «Енеїда» Івана Котляревського присвячений славетному минулому нашого народу, його возвеличенню через показ образів із Біблії та давньогрецької літератури. У поемі показана подорож славного парубка і не тільки його власні героїчні подвиги, а й подвиги усього українського мужнього війська.
Немає ніяких сумнівів щодо актуальності теми «Енеїди», бо і в наш час гостро стоїть питання національного відродження України. Своїм задумом поема сповна виправдовує тенденції часу, за до давніх образів троянських та грецьких героїв вона підносить найкращі риси вояків, у яких ми підсвідомо бачимо українців. І це впливає на національний дух читачів.
Основною метою Котляревського було розбуркати український народ, пробудити його дух, нагадати про те, що і в нас є славетне минуле, що і в нас були свої герої, які вчиняли подвиги. Автор написав поему тією мовою, якою розмовляє народ, і зробив це свідомо, бо не хотів застосовувати офіційну мову, на якій велись справи і було прийнято писати. Він хотів вивести розмовну, народну мову в розряд літературної. Перед автором стояла мета описати пригоди та життя грецького героя і для більш легкого сприймання читачами перевести їх в український контекст.
Еней — головний герой поеми, який знаходиться в центрі уваги, і якого доля посилає на війну. Він, з одного боку, майже ідеальний, і в той же час, з іншого боку, в ньому є доля гумору, кумедності. Основні зусилля в творі спрямовані на поєднання давньогрецьких та біблійних мотивів з традиціями українського народу. У поемі вдало поєднані грецька міфологія з українською історією, дуже влучним є і поєднання українських і грецьких назв та імен. Національно-історичне питання є основним питанням поеми, воно сповнене образами та паралелями, за до яких передається історизм твору та атмосфера міфічності.
Автор ставить перед собою завдання і вдало його виконує: він зображує українське минуле і дійсність так, щоб народ її сприйняв як рідну, щоб мова, на якій вона написана, була зрозуміла для народу.
Поема «Енеїда» стала поштовхом для створення схожих творів у авторів інших національностей, наприклад «Енеиди навыварат» білоруською мовою. Сатира та гумор в творах І. Котляревського стали чудовою традицією, яку було продовжено в талановитих творах Валерія Пронози, Остапа Вишні, Степана Олійника, Василя Чечвянського, Сергія Воскрекасенка, Олександра Ільченка та інших. «Енеїда» стала справжнім джерелом для митців наступних поколінь.