(за твором А. Малишка «Прометей)

1. Які історичні події зображені в поемі?

2. Розкажіть про врятованого бійця (хто він, звідки родом, як опинився на окупованій території).

3. Як намагалися сільські люди врятувати розвідника? Чи ризикували вони власним життям і долею рідного села? Доведіть це.

4. Чи можна вчинок розвідника назвати подвигом? Що надало хлопцеві сили зустріти смерть?

5. Чому автор порівнює радянського розвідника з Прометеєм?

Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2,5 млн. років від появи на Землі перших людей, які належали до виду Homo habilis, до початку пізньо-палеолітичної доби, пов’язаної з поширенням виду Homosapiens (людина розумна). Хоча більш до­сконала розумова діяльність, вогонь і досить різноманітні знаряд­дя праці вже дозволяли адаптуватися до різних типів екосистем, не змінюючи фізичної будови тіла. Нечисленні групи людей, озбро­єні кам’яними знаряддями, органічно «вписувались» як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Тому можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера в сукупності являли собою функ­ціонально незамкнену глобальну соціо-екосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навко­лишньому середовищі.

На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тисяч років від початку пізнього палеоліту й до кінця

Другої світової війни, тобто до середини XX століття, людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропо­генний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком люд­ського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин і зна­рядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків у масштабах усієї планети, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативна діяльність людей поча­ла викликати зворотну реакцію природи (уповільнену й не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на цій стадії глобальна соціо-екосистема стала частково функціонально замкненою.

У цій стадії можна виділити три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням і ри­бальством; агрокультурний, коли основними засобами антропоген­ного впливу на природу були скотарство й землеробство; машинно-індустріальний, у якому провідним фактором руйнування навко­лишнього середовища стало промислове виробництво.

Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в сере­дині XX століття після закінчення Другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки й техніки, запо­чаткувавши нову науково-технічну революцію. У цей період не­раціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здо­бутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціо-екосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і при­звести в найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для по­дальшого існування людей.

Тема цієї поезії - це відчай ліричної героїні, яка не знає, що їй робити, на яку стежку стати в житті. Вона бачить людей, які важко працюють, орла, що десь удалині кричить, але для себе шлях ще не обрала. Лірична героїня ставить собі питання: бути чи не бути, як Шекспіровський Гамлет колись себе запитував. Перед нею, здавалося б, лише безвихідь, але вибір завжди є. Тому вона просить музу, яка так часто її надихала, до або дати відповідь на її питання, або забрати з собою. Гамлет так само розмовляв із черепом своїх предків, але відповіді не отримав. Такий результат отримує і героїня: музі байдуже до справ земних - вона творіння неба, сфери духовного, тому вона і покидає героїню, полинувши в небо. Героїня сама повинна вирішувати, як саме її чинити, який шлях обрати. Ми бачимо, що дилогія перед героїнею дуже складна, і навіть виникає співчуття до неї, адже всі мають якийсь сенс у житті, всі знають, заради чого живуть, а вона ні. Але не потрібно здаватися, не потрібно говорити про те, що "не стане в мене сили, вогонь обпалить крила й я впаду", потрібно розібратися в собі, сподіватися на краще - і тоді житя налагодиться. У творі виражений яскравий гуманістичний пафос, віра у людину, у справедливість, у добро. І думки, і серце, з якими вона радиться, як з живими людьми, заспокояться і покажуть шлях, не той темний, де треба "в диких нетрях пробивать дорогу з сокирою в руках і з тонкою пилою, поки який гнилий, великий стовбур впаде й задавить серед хащів темних", а той прекрасний світ, який чекає усіх служниць високого мистецтва, служниць пера, якою і була сама поетеса.