«Заповіт» Тараса Шевченка є програмним твором автора, бойовою програмою для закріпаченого народу, неповторним поетичним заповітом у світовій літературі.Твір був написаний у грудні 1845 року, коли Шевченко лежав хворий у Переяславі у знайомого лікаря А. Козачковського. Літературознавець Г. Нудько писав, що хоч поштовхом до написання вірша була тяжка хвороба автора, проте «причини, що породили твір, крилися в тій суспільно-політичній дійсності, яку гав і вивчав поет у 30—40-х роках...»
Вірш починається звертанням поета до народу. У ньому висловлюється палка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, розірвуть кайдани і побудують нове суспільство. Спочатку автор ніби спокійно висловлює своє бажання бути похованим па могилі, серед широкого українського степу. Він хоче:
Щоб лани широкополі,І Дніпро, і кручіБуло видно, було чути,Як реве ревучий.Дніпро тут символізує могутність народу. Автор замість звичайного «реве Дніпро» використовує тавтологію «реве ревучий», щоб надати образові сильнішого звучання, щоб підготувати читача до сприйняття думки про повстання. І одразу ж після змалювання картин природи звучить заклик до повстання:
Поховайте та вставайте,Кайдани порвітеІ вражою злою кров'юВолю окропіте.Усі дієслова цього уривку стоять у наказовому виражаючи волю автора, який спонукає інших до дій. Висловлюється впевненість у тому, що все це буде здійснено, що народ обов'язково повстане й розірве віковічні кайдани. Наприкінці вірша Т. Шевченко звертається до майбутніх поколінь, він ніби переноситься в нове суспільство, в якому не буде неволі й рабства. Нову сім'ю народів поет називає великою і вільною. У «Заповіті» звучать нотки й суму, й гордості, а найбільше — віри в перемогу, в те, що завтрашній щасливий день неодмінно настане, а щастя прийде тоді, коли Дніпро «...понесе з України у синєє море кров ворожу».
Мріє Т. Шевченко, як і О. Пушкін у поезії «Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний...», прийняти шану від майбутніх поколінь. Він пише:І мене в сім'ї великій,В сім'ї вольній, новій,Не забудьте пом'янути
Незлим, тихим словом.У поезії «Заповіт» відчувається сила народу, віра в його безсмертя, впевненість у неминучій перемозі. Т. Шевченко не тільки висловлює мрію про майбутнє, а й прагне уявити його собі, закликає до революційної боротьби.
Тема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея: уславлення Б. Хмельницького — народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Жанр: історична пісня.
Композиція
Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем.
Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води.
Вірш починається звертанням поета до народу. У ньому висловлюється палка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, розірвуть кайдани і побудують нове суспільство. Спочатку автор ніби спокійно висловлює своє бажання бути похованим па могилі, серед широкого українського степу. Він хоче:
Щоб лани широкополі,І Дніпро, і кручіБуло видно, було чути,Як реве ревучий.Дніпро тут символізує могутність народу. Автор замість звичайного «реве Дніпро» використовує тавтологію «реве ревучий», щоб надати образові сильнішого звучання, щоб підготувати читача до сприйняття думки про повстання. І одразу ж після змалювання картин природи звучить заклик до повстання:
Поховайте та вставайте,Кайдани порвітеІ вражою злою кров'юВолю окропіте.Усі дієслова цього уривку стоять у наказовому виражаючи волю автора, який спонукає інших до дій. Висловлюється впевненість у тому, що все це буде здійснено, що народ обов'язково повстане й розірве віковічні кайдани. Наприкінці вірша Т. Шевченко звертається до майбутніх поколінь, він ніби переноситься в нове суспільство, в якому не буде неволі й рабства. Нову сім'ю народів поет називає великою і вільною. У «Заповіті» звучать нотки й суму, й гордості, а найбільше — віри в перемогу, в те, що завтрашній щасливий день неодмінно настане, а щастя прийде тоді, коли Дніпро «...понесе з України у синєє море кров ворожу».
Мріє Т. Шевченко, як і О. Пушкін у поезії «Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний...», прийняти шану від майбутніх поколінь. Він пише:І мене в сім'ї великій,В сім'ї вольній, новій,Не забудьте пом'янути
Незлим, тихим словом.У поезії «Заповіт» відчувається сила народу, віра в його безсмертя, впевненість у неминучій перемозі. Т. Шевченко не тільки висловлює мрію про майбутнє, а й прагне уявити його собі, закликає до революційної боротьби.
Тема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея: уславлення Б. Хмельницького — народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Жанр: історична пісня.
Композиція
Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем.
Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води.
Кульмінація: перемога над ворогом.
Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні особливості пісні
Метафори: «хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати».
Епітети: «золота Вода», «хороша врода».
Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький к Золотому Броду,—
Гей, не один лях лежить головою у воду».
Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи».
Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?».