Драма «Не судилося» уважається найкращою п’єсою М. Старицького. Вона правдиво, високохудожественно й психологічно переконливо зображує життя українського села в перші післяреформені роки, реалістично відтворить конфлікти між звільненим з-під кріпосного ярма, але обманутим, збезземеленим селянством і панами-поміщиками. В основі добутку лежать правдиві життєві колізії. «Факт, що послужив темою в моїй драмі, – факт правдивий із щирого життя, із сусіднього нашого села, якому я був свідком…». Основним конфліктом п’єси «Не судилося» є конфлікт між «панським болотом» – поміщицькою мораллю, і чесними, високоморальними, духовно богатими простими селянами. Він має соціально-психологічний характер і розвертається декількома лініями. Найголовніша з них – це трагічна історія любові між чистою душею, щирої в почуттях сільською красунею Катериною й паничем Михайлом. Другою сюжетною лінією є зображення конфлікту між батьком Михайла, багатим паном Іваном Андрійовичем, і селянською громадою. Зрештою, важливим є й розбіжність між показним народолюбием Михайла, його фальшивим, поверхневим українофільством і теперішньою суттю панича, для якого власні егоїстичні інтереси вище всього гаючи, як розвертаються події, як дозволяється конфлікт, особлива увага обертаємо на мову багатіїв: на те, як у ньому розкриваються характери героїв, їх індивідуальні й типові риси, внутрішній мир, теперішня, глибинна сутність. У п’єсі основна увага відведена образу панича Михайла. Саме він повніше всього представляє «панське болото», розкрити сутність якого й була мета автора. М. Старицький майстерно побудував язикову партію Михайла. Кожна репліка, а часто й окреме слово характеризують цієї людини. Вдумаємося, наприклад, у першу ж репліку Михайла: «Славно покачатися в траві після купання й затягтися сигарою! Чорт його знає, якось мене лінощі обсіли: сьогодні вже й у школу не пішов. І із цією дрібнотою нудно… ». Здається, небагато й сказано. Але придивитеся, як виразно окреслюється, нехай поки що й пунктиром, характер панича – «народолюба». Михайло Старицький з великою симпатією, любов’ю зобразив представників народу – Катерину, її матір, Дмитра. У їхніх образах показані такому властивому українському народу риси, як щиросердечна краса, щирість, співпереживання, почуття людського достоїнства. Насамперед такий є Катерина. Полюбивши Михайла й повіривши в його любов, Катерина забуває про себе. Дівчина почуває себе неровней, не вірить у своє щастя. «Не мені судилося таке щастя! Куди мені, бідній мужичці, бути дружиною Вашої? Не ступити, не заговорити не вмію; Ви взяли б собі камінь за плечі. І люди осміють, і Бог покарає: сполучаються тільки рівні»,- відповідає вона Михайлові на його слова про одруження. (Згадаєте слова Наталки з п’єси И. Котляревского: знайся кінь із конем, а віл з волом). Її любов щира, глибока, віддана, Вона про Михайла думає більше, ніж про себе: згодна на всі, аби тільки той був щасливий. Коли Катерина довідалася, що Дмитро з ножем у руках шукає Михайла, щоб помститися за її знівечену долю, іде на панський двір, щоб попередити коханого: «Дмитро вартує тебе навколо саду, навколо будинку – хоче вбити!». Коли вже Катерина випила отруту й до неї прийшов Михайло, вона не дорікає йому, радується, що прийшов, повернувся, а виходить, любить: «Плакати більше не буду… Не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти поруч із мною…». Катерина дуже любить свою матір, усіляко піклується про неї. У своєму горі, своїй ганьбі переживає за неї більше, ніж за себе. Так само зі співчуттям і розумінням ставиться до Дмитра, бажає йому щастя, почуває свою провину перед ним, тому що не може його полюбити. Образ Катерини коштує в ряді кращих образів дівчин з народу в добутках Т. Шевченко, И. Котляревского, И. Франко, Б. Грінченко. Стара Дзвонариха, мати Катерини – типовий образ української селянки. Вона добра, працьовита, любить дочка й бажає їй щастя, що бачить у подружнім житті із Дмитром. Дзвонариха строго дотримується норм народної моралі в поглядах на дівочу честь, уважає ганьба найбільшим гріхом, тим більше, що полюбила Катерина панича. Мати, як і батьки Шевченковой Катерини, проклинає дочка страшними прокльонами, а сама божеволіє. Досить чітко й виразно зображений образ Дмитра
Михайлик- простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.
А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини. Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості! Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси. Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати.
Михайлик — справжній товариш. Найкращим другом для нього є Люба. Між Любою та Михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба щира. Михайлик уміє дорожити цією дружбою. Він ніколи не образить Люби, не дасть її скривдити, захистить від нападника.
Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. Завдяки батькам він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом ходити, молотити на жорнах, працювати на городі.
Основним конфліктом п’єси «Не судилося» є конфлікт між «панським болотом» – поміщицькою мораллю, і чесними, високоморальними, духовно богатими простими селянами. Він має соціально-психологічний характер і розвертається декількома лініями. Найголовніша з них – це трагічна історія любові між чистою душею, щирої в почуттях сільською красунею Катериною й паничем Михайлом. Другою сюжетною лінією є зображення конфлікту між батьком Михайла, багатим паном Іваном Андрійовичем, і селянською громадою. Зрештою, важливим є й розбіжність між показним народолюбием Михайла, його фальшивим, поверхневим українофільством і теперішньою суттю панича, для якого власні егоїстичні інтереси вище всього гаючи, як розвертаються події, як дозволяється конфлікт, особлива увага обертаємо на мову багатіїв: на те, як у ньому розкриваються характери героїв, їх індивідуальні й типові риси, внутрішній мир, теперішня, глибинна сутність. У п’єсі основна увага відведена образу панича Михайла. Саме він повніше всього представляє «панське болото», розкрити сутність якого й була мета автора. М. Старицький майстерно побудував язикову партію Михайла. Кожна репліка, а часто й окреме слово характеризують цієї людини. Вдумаємося, наприклад, у першу ж репліку Михайла: «Славно покачатися в траві після купання й затягтися сигарою! Чорт його знає, якось мене лінощі обсіли: сьогодні вже й у школу не пішов. І із цією дрібнотою нудно… ». Здається, небагато й сказано. Але придивитеся, як виразно окреслюється, нехай поки що й пунктиром, характер панича – «народолюба».
Михайло Старицький з великою симпатією, любов’ю зобразив представників народу – Катерину, її матір, Дмитра. У їхніх образах показані такому властивому українському народу риси, як щиросердечна краса, щирість, співпереживання, почуття людського достоїнства. Насамперед такий є Катерина. Полюбивши Михайла й повіривши в його любов, Катерина забуває про себе. Дівчина почуває себе неровней, не вірить у своє щастя. «Не мені судилося таке щастя! Куди мені, бідній мужичці, бути дружиною Вашої? Не ступити, не заговорити не вмію; Ви взяли б собі камінь за плечі. І люди осміють, і Бог покарає: сполучаються тільки рівні»,- відповідає вона Михайлові на його слова про одруження. (Згадаєте слова Наталки з п’єси И. Котляревского: знайся кінь із конем, а віл з волом). Її любов щира, глибока, віддана, Вона про Михайла думає більше, ніж про себе: згодна на всі, аби тільки той був щасливий. Коли Катерина довідалася, що Дмитро з ножем у руках шукає Михайла, щоб помститися за її знівечену долю, іде на панський двір, щоб попередити коханого: «Дмитро вартує тебе навколо саду, навколо будинку – хоче вбити!». Коли вже Катерина випила отруту й до неї прийшов Михайло, вона не дорікає йому, радується, що прийшов, повернувся, а виходить, любить: «Плакати більше не буду… Не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти поруч із мною…». Катерина дуже любить свою матір, усіляко піклується про неї. У своєму горі, своїй ганьбі переживає за неї більше, ніж за себе. Так само зі співчуттям і розумінням ставиться до Дмитра, бажає йому щастя, почуває свою провину перед ним, тому що не може його полюбити. Образ Катерини коштує в ряді кращих образів дівчин з народу в добутках Т. Шевченко, И. Котляревского, И. Франко, Б. Грінченко. Стара Дзвонариха, мати Катерини – типовий образ української селянки. Вона добра, працьовита, любить дочка й бажає їй щастя, що бачить у подружнім житті із Дмитром. Дзвонариха строго дотримується норм народної моралі в поглядах на дівочу честь, уважає ганьба найбільшим гріхом, тим більше, що полюбила Катерина панича. Мати, як і батьки Шевченковой Катерини, проклинає дочка страшними прокльонами, а сама божеволіє. Досить чітко й виразно зображений образ Дмитра
А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини. Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості! Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси. Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати.
Михайлик — справжній товариш. Найкращим другом для нього є Люба. Між Любою та Михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба щира. Михайлик уміє дорожити цією дружбою. Він ніколи не образить Люби, не дасть її скривдити, захистить від нападника.
Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. Завдяки батькам він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом ходити, молотити на жорнах, працювати на городі.