Вона вривається у сюжет роману Булгакова, як весняна гроза. Майстер так пригадував свою першу зустріч із Маргариток): "Вона несла в руках бридкі, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з'являються в Москві. Квіти дуже чітко виглядали на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Тверською йшли тисячі людей, але побачила вона лише мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!"
Від цієї миті вже ніхто з читачів не залишиться байдужим до загадкового і прекрасного булгаковського образу.
Зачарований Майстер пішов слідом за Маргариток). Розумний і талановитий Майстер боявся заговорити, бо не знав, що він може їй сказати, як утримати її, як не втратити назавжди. Але першою заговорила вона, спитавши, чи подобаються йому жовті квіти. "Ні", — відповів він. Однак саме ці бридкі жовті квіти, як привід поговорити, поєднали їх назавжди. Дві самотності проросли жовтими тюльпанами. Вона пояснила Майстрові, що несла в руках нелюбі їй жовті квіти лише для того, щоб Майстер нарешті Знайшов її: "Ми розмовляли так, наче були знайомі сто років... Невдовзі вона стала моєю таємноюдружиною. Вона приходила щоденно, я чекав на неї з самого ранку — сідав до вікна і слухав, чи не стукне хвіртка... Ми знали, що це доля зіштовхнула нас на розі Тверської та того провулка і що створені ми одне для одного навіки..."
Вона не лише кохалася на трояндах і тішила самотнє серце Майстра, вона була його найвірнішою Музою. Вона перечитувала написане і віщувала коханому славу, підганяла його в роботі над рукописом. Це вона стала називати його Майстром і шила для нього шапочку. Роман було закінчено, але його розкритикували на сторінках газет. Майстер був близький до відчаю, підтримувала коханого вірна
Франко віддав поетичній творчості понад сорок років. Його поезія вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Поряд з громадянсько-політичними творами в ній мирно сусідують м'які, сердечні ідилії, зворушлива інтимна лірика. Він є автором чудових віршів, ліро-епічних поем, гумористично-сатиричних творів, яскравих своєю предметною образністю побутових малюнків («образків»), глибоких філософських притч та легенд.
Франко намагався сказати нове слово про різні сторони складної галицької дійсності й відгукнутися на загальнолюдські проблеми, зокрема через власну інтерпретацію світових сюжетів — біблійних, давньоіндійських, давньо-вавилонських, середньовічних. Максим Рильський відзначав й інтенсивні пошуки нашого поета на шляху втілення власних задумів у різноманітну віршову форму. У Франка знаходимо такі усталені строфічні побудови, як терцина, секстина, октава, тріолет, сонет, і водночас стилізацію під народні пісні, а також тонкі верлібри.
Франкова поезія — це друге найвизначніше явище після Шевченкового «Кобзаря» в українській літературі.
Вона вривається у сюжет роману Булгакова, як весняна гроза. Майстер так пригадував свою першу зустріч із Маргариток): "Вона несла в руках бридкі, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з'являються в Москві. Квіти дуже чітко виглядали на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Тверською йшли тисячі людей, але побачила вона лише мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!"
Від цієї миті вже ніхто з читачів не залишиться байдужим до загадкового і прекрасного булгаковського образу.
Зачарований Майстер пішов слідом за Маргариток). Розумний і талановитий Майстер боявся заговорити, бо не знав, що він може їй сказати, як утримати її, як не втратити назавжди. Але першою заговорила вона, спитавши, чи подобаються йому жовті квіти. "Ні", — відповів він. Однак саме ці бридкі жовті квіти, як привід поговорити, поєднали їх назавжди. Дві самотності проросли жовтими тюльпанами. Вона пояснила Майстрові, що несла в руках нелюбі їй жовті квіти лише для того, щоб Майстер нарешті Знайшов її: "Ми розмовляли так, наче були знайомі сто років... Невдовзі вона стала моєю таємноюдружиною. Вона приходила щоденно, я чекав на неї з самого ранку — сідав до вікна і слухав, чи не стукне хвіртка... Ми знали, що це доля зіштовхнула нас на розі Тверської та того провулка і що створені ми одне для одного навіки..."
Вона не лише кохалася на трояндах і тішила самотнє серце Майстра, вона була його найвірнішою Музою. Вона перечитувала написане і віщувала коханому славу, підганяла його в роботі над рукописом. Це вона стала називати його Майстром і шила для нього шапочку. Роман було закінчено, але його розкритикували на сторінках газет. Майстер був близький до відчаю, підтримувала коханого вірна
Франко віддав поетичній творчості понад сорок років. Його поезія вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Поряд з громадянсько-політичними творами в ній мирно сусідують м'які, сердечні ідилії, зворушлива інтимна лірика. Він є автором чудових віршів, ліро-епічних поем, гумористично-сатиричних творів, яскравих своєю предметною образністю побутових малюнків («образків»), глибоких філософських притч та легенд.
Франко намагався сказати нове слово про різні сторони складної галицької дійсності й відгукнутися на загальнолюдські проблеми, зокрема через власну інтерпретацію світових сюжетів — біблійних, давньоіндійських, давньо-вавилонських, середньовічних. Максим Рильський відзначав й інтенсивні пошуки нашого поета на шляху втілення власних задумів у різноманітну віршову форму. У Франка знаходимо такі усталені строфічні побудови, як терцина, секстина, октава, тріолет, сонет, і водночас стилізацію під народні пісні, а також тонкі верлібри.
Франкова поезія — це друге найвизначніше явище після Шевченкового «Кобзаря» в українській літературі.