Закінчити речення. 1.Дія в комедії «Міщанин-шляхтич» сконцентрована навколо ...
2.Пан Журден соромиться свого простого походження і має нестримне бажання ...
3.Слуги в комедії – це ...
4. Люсіль – це ...
5. Вигадка про сина турецького дворянина належить ...
6. На турецького вельможу переодягнувся ...
7. Пана Журдена посвятили у неіснуючий сан ...
8. Журден позичає гроші ...
9. На бенкет пан Журден запросив ...
10. Маркіза Дорімена закохана у ...
11. Використовує гроші пана Журдена, підігрує йому, але зневажає його ...
12. У кінці комедії намічаються весілля ...
Народився Володимир Миколайович Сосюра 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве, що на Донбасі, в сім’ї робітників. Батько Володимира, Микола Володимирович, був різноплановою людино, він і вчителював, і працював на шахті, був адвокатом, хоча за своїм фахом – креслярем. Матір, Марія Данилівна, була звичайна робітниця з Луганська, справи її в основному зводилися до хатньої роботи. В такій сім’ї і виховувався майбутній геній української поезії. Після закінчення сільської школи, молодий Володимир поступив до аграрної школи. Водночас, з самих ранніх літ, хлопець допомагав батькові на шахті, тому праця в ньому ще з дитинства виховала людину розуміючу життя звичайних людей. Володимир Сосюра дуже переживав за життя та майбутнє держави, тому під час громадянської війни, одразу вступив в ряди УНР, а згодом до Червоної армії. Після боротьби, в 1922 році, Володимир вступає до Комуністичного харківського університету, через рік іде вчитися до Харківського інституту народної освіти, який закінчив в 1925 р. Водночас, весь цей час займається творчістю, починає писати, належить до багатьох літературних організацій, в роботі яких бере активну участь.
Особиста драма Марусі Чурай відбувалася на тлі всенародної драми, бо це ж було в трагічніш період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького! І дівчина звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Тільки у родині, де шанується народна мораль, де уболівання за щастя та процвітання Батьківщини було основним правилом людської поведінки, міг з'явитися такий щирий, суто народний талант. Доброю й красивою була її мати, доброю людиною був батько, вірно кохали вони одне одного. Убили батька вороги, тож не дивно, що загальнонаціональне боліло в її душі — то була її доля. Основною рисою національного, наскрізь українського характеру героїв є почуття обов'язку. І кохання Маруся розуміє як духовне єднання, як повнокровне життя в громаді, як творчість.
Маруся прагне до високих почуттів і дій, хоче пізнати людські радощі й страждання в усій повноті. І коли Гриць — її палке кохання — зрадив їх любов, вона звинувачує себе через те, що не побачила раніше, які вони різні: «нерівня душ — це гірше, ніж майна!» Навіть, коли він, повний каяття, прийшов до неї за прощенням, вона не піддалася слабкості, бо вже зрозуміла, наскільки різні вони люди. Гриць сватається — вона відмовляє. І Чураїха не може підняти руки, щоб благословити їх: «Він говорив, і відбувалось диво. Він зраду якось так перетворив, так говорив беззахисно й правдиво, — неначе він про подвиг говорив».
У романі Ліни Костенко, усупереч народним легендам, Маруся невинна — у відчаї хлопець сам випиває отруту, яку Чураївна приготувала собі. Не розказує Маруся цього суддям, бо не хоче більше жити ння прийшло від Богдана Хмельницького, який видав універсал про скасування вироку, у ньому він підкреслює, що не тільки за бойові заслуги її батька, а за талант піснярки. Гетьман виступає в романі носієм справедливості, його розум осягає всі народні потреби. Та дівчина вже не може відродитися для нового кохання. Так і країна, кинута на поталу ворогові, розгублюється, втрачає опору духу. Поховавши матір, іде Маруся до Києва на прощу. І краса рідної землі милує її зболіле серце, а творча наснага народжує пісню. Але згодом дивовижна краса поступається місцем «розтерзаному Києву». Дивлячись на спустошену, випалену землю, Маруся розуміє, що її особиста біда — лише маленька крапелька в морі всенародного горя.
Ліна Костенко поставила народну піснярку вище особистої трагедії, показала духовне життя нації крізь призму її нещасливого кохання. І довела, що творчість, яка спирається на духовну красу народу, — безсмертна.