Жив собі хлопчик Тарасик.І був у нього дід Івасик.Одного разу Івасик питає діда:Діду! ді!А риби ходять до школи?О діду!ді!А риба може ходити?О діду!ді!-Стій онучку!Стій!Як тепер мені на це все відповідати? по черзі?Тепер моє питання О сину!си!А ти вмієш літати?-Ні-Відповід Онук-Так сідай до мене на коня синку політаємо:Онучок сів н а дідового коня дід сказав:Гоп! кінь побіг щосили.Щосили! вони настовхнулись на горб кінь як від страху скочив і онучок с дідусем полетіли а хлопчик подивився наверх і подивився на красиве сонечко.
Дещо подібною за будовою є новела «Impromtu phantasie».
О. Кобилянська відкидає традиційні принципи сюжетотворення й монтує сюжет з окремих епізодів за принципом контрасту. Об’єднує їх образ оповідачки, який зливається з образом героїні, спорідненої з власним ліричним «Я» авторки. Оскільки подієвий ланцюг у новелі ослаблений, основну увагу у творі приділено не зображенню картин зовнішнього світу, а глибинному розкриттю внутрішнього світу героїні.
За аналогією до контрастів переживань у музичному ноктюрні в новелі чергуються два відмінні настрої героїні: мрійливість, пасивність, нерішучість — з одного боку, та активність, жвавість, навіть неперед- бачуваність — з іншого. Своєрідним мотто твору є мрійливий, часом сумний настрій героїні, яка «ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима...». Вона любить гати за хмарами, які кличуть її ввись, до гармонії й досконалості. Ось героїня замріяно споглядає природу, а тут уже кидає виклик природним силам і вирушає посеред бурі купувати наперсток, не боїться упіймати за уздечку норовливого жеребця, що було не до снаги навіть хлопцям.
Найдетальніше в новелі описано епізод у кімнаті, коли майстер налагоджує фортепіано. Авторка через сприйняття героїнею музики Шопена передає зародження першого почуття кохання, якого вона й сама ще не усвідомлювала. Музика передавала набагато більше, ніж дівчина зрозуміла сама в собі.
За аналогією до музичного твору О. Кобилянська застосовує прийом контрасту не лише для зображення характеру героїні, а й для протиставлення розриву між її великим духовним потенціалом у дитинстві та нереалізованістю в дорослому житті, що відповідало приписам неоромантизму.
Текст новели написано абзацами з мінімальною кількістю речень, що справляє незвичне візуальне враження та імітує музичний твір.
Жив собі хлопчик Тарасик.І був у нього дід Івасик.Одного разу Івасик питає діда:Діду! ді!А риби ходять до школи?О діду!ді!А риба може ходити?О діду!ді!-Стій онучку!Стій!Як тепер мені на це все відповідати? по черзі?Тепер моє питання О сину!си!А ти вмієш літати?-Ні-Відповід Онук-Так сідай до мене на коня синку політаємо:Онучок сів н а дідового коня дід сказав:Гоп! кінь побіг щосили.Щосили! вони настовхнулись на горб кінь як від страху скочив і онучок с дідусем полетіли а хлопчик подивився наверх і подивився на красиве сонечко.
Дещо подібною за будовою є новела «Impromtu phantasie».
О. Кобилянська відкидає традиційні принципи сюжетотворення й монтує сюжет з окремих епізодів за принципом контрасту. Об’єднує їх образ оповідачки, який зливається з образом героїні, спорідненої з власним ліричним «Я» авторки. Оскільки подієвий ланцюг у новелі ослаблений, основну увагу у творі приділено не зображенню картин зовнішнього світу, а глибинному розкриттю внутрішнього світу героїні.
За аналогією до контрастів переживань у музичному ноктюрні в новелі чергуються два відмінні настрої героїні: мрійливість, пасивність, нерішучість — з одного боку, та активність, жвавість, навіть неперед- бачуваність — з іншого. Своєрідним мотто твору є мрійливий, часом сумний настрій героїні, яка «ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима...». Вона любить гати за хмарами, які кличуть її ввись, до гармонії й досконалості. Ось героїня замріяно споглядає природу, а тут уже кидає виклик природним силам і вирушає посеред бурі купувати наперсток, не боїться упіймати за уздечку норовливого жеребця, що було не до снаги навіть хлопцям.
Найдетальніше в новелі описано епізод у кімнаті, коли майстер налагоджує фортепіано. Авторка через сприйняття героїнею музики Шопена передає зародження першого почуття кохання, якого вона й сама ще не усвідомлювала. Музика передавала набагато більше, ніж дівчина зрозуміла сама в собі.
За аналогією до музичного твору О. Кобилянська застосовує прийом контрасту не лише для зображення характеру героїні, а й для протиставлення розриву між її великим духовним потенціалом у дитинстві та нереалізованістю в дорослому житті, що відповідало приписам неоромантизму.
Текст новели написано абзацами з мінімальною кількістю речень, що справляє незвичне візуальне враження та імітує музичний твір.