"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем"
“Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки”
“Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля… Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку… , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири…"
2. Марічка
“…. і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала…”
“Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись.”
“Вона їх (співанок) знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…”
3. Палагна
“… з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю. Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди…
“Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі й писані мудро, блискучі дротяні запаски, а важкі згарди гнули їй шию. Часом щезала з дому й верталася пізно, червона, розтріпана, п’яна неначе…”
4. Юра
“Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…” “Ага! Ти так!.. То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води…”
” … Бульба скочив на свого Чорта, що скажено рвонувся у бік, почувши на собі двадцятипудову ваготу – Тарас був надзвичайно важкий і дебелий…”; “… посивілою в козацьких справах головою”. Порівняння: “і бабахнувся він, як підрубаний дуб, на землю”.
У скруті:
“…і заплакав старий кремезний козак”.
Запальний:
“старий Бульба потрошку розпалювався, розпалювався, нарешті й зовсім розсердився”. Переваги: “Все давало йому перевагу над іншими: і його літа, і бувалість, і вміння керувати своїм військом, і величезна ненависть до ворога”.
Впертість:
“Бульба був страшенно впертий. Тарас був із корінних полковників давнього гарту: весь він удався в бойове завзяття і відзначився крицевою щирістю своєї вдачі. Він кохався у простому побуті козацькому…”.
Був чудовим оратором:
“…промовив слово до козаків, – не на те, щоб їх підбадьорити, бо знав він, що й без того міцний дух мають козаки, а просто самому кортіло висловити все те, що було в нього на серці”. Думка старшого сина: “Усе, старий, знає, а ще й прикидається”. Сам Тарас Бульба вважає: “Я – козак”.
Матір двох синів, дружина Бульби:
“Бідна мати звикла вже до таких вчинків свого чоловіка”.
1. Іван
"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем"
“Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки”
“Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля… Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку… , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири…"
2. Марічка
“…. і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала…”
“Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись.”
“Вона їх (співанок) знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…”
3. Палагна
“… з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю. Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди…
“Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі й писані мудро, блискучі дротяні запаски, а важкі згарди гнули їй шию. Часом щезала з дому й верталася пізно, червона, розтріпана, п’яна неначе…”
4. Юра
“Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…” “Ага! Ти так!.. То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води…”
Опис зовнішності:
” … Бульба скочив на свого Чорта, що скажено рвонувся у бік, почувши на собі двадцятипудову ваготу – Тарас був надзвичайно важкий і дебелий…”; “… посивілою в козацьких справах головою”. Порівняння: “і бабахнувся він, як підрубаний дуб, на землю”.
У скруті:
“…і заплакав старий кремезний козак”.
Запальний:
“старий Бульба потрошку розпалювався, розпалювався, нарешті й зовсім розсердився”. Переваги: “Все давало йому перевагу над іншими: і його літа, і бувалість, і вміння керувати своїм військом, і величезна ненависть до ворога”.
Впертість:
“Бульба був страшенно впертий. Тарас був із корінних полковників давнього гарту: весь він удався в бойове завзяття і відзначився крицевою щирістю своєї вдачі. Він кохався у простому побуті козацькому…”.
Був чудовим оратором:
“…промовив слово до козаків, – не на те, щоб їх підбадьорити, бо знав він, що й без того міцний дух мають козаки, а просто самому кортіло висловити все те, що було в нього на серці”. Думка старшого сина: “Усе, старий, знає, а ще й прикидається”. Сам Тарас Бульба вважає: “Я – козак”.
Матір двох синів, дружина Бульби:
“Бідна мати звикла вже до таких вчинків свого чоловіка”.
У дружини не було власної думки:
” …вона не сміла ні в чім суперечити”.
У нього присутнє зневажливе ставлення до жінки:
“… вона – баба, вона нічого не тямить…”.
Объяснение: