ответ:І, проломивши їй спину, риба вийшла назовні, а жінка
померла.
Коли чоловік зайшов у хатину, риба лежала, витягнувшись
на циновці поряд з мертвою дружиною.
— Ти тільки не лякайся і не шкодуй свою дружину. Вона була недобра жінка,— сказала риба.— Як тільки похоронишь її, віднеси мене туди, де ти мене спіймав. Тільки не на ношах, а в новій циновці.
Чоловік погоревал, погоревал, та робити нічого. Покликав всіх родичів і поховав дружину.
На наступний ранок заспівав перший півень проспівав другий, проспівав третій, і риба знову заговорила:
— Вставай! Настав час! Неси мене до річки.
Чоловік виконав наказ риби. Він тепер боявся її і ніс дуже обережно.
— Не залишай мене на березі. Увійди в воду, неси мене до того місця, яке я тобі покажу,— звеліла йому риба.
Чоловік увійшов у воду, зробив кілька кроків.
— Іди далі, йди далі! — наказала риба.
Чоловік зробив ще кілька кроків. Вода доходила вже
йому до плечей.
— Ось тут зупинись! Але не кидай мене, а опусти у воду обережно! — сказала риба.
Чоловік дбайливо опустив рибу у воду. Вже з глибини річки вона сказала, висунувши голову:
— Слухай, коли будеш женитися вдруге, вибирай жінку, яка не була б такою привередой! Інакше тобі це коштуватиме життя!
І людина незабаром знайшов собі іншу дружину, але таку, яка всім і завжди була задоволена.
Олександр Довженко писав: «Українська пісня — це історія українського народу, народу-трудівника, народу-воїна». Важливе місце серед пісенних скарбів нашого народу посідають історичні пісні. Саме в них вдячні сини і доньки України оспівували сміливість, відданість, жертовність захисників рідного краю.
Справжніми лицарями свого часу були козаки. їхні подвиги знані не лише в Україні, а й за її межами. Історії відомий факт, який розповідає про те, як козаки на чолі зі славним гетьманом Сагайдачним до французам захистити фортецю від ворогів.
Саме про них, відважних лицарів, розповідають нам історичні пісні. Одним із яскравих пісенних образів є образ козака Байди. Слухаєш «Пісню про Байду» — і серце огортає почуття гордості та суму одночасно. Радієш з того, що Байда зберіг людську гідність — вистояв перед спокусою. Спокушав його «цар турецький» славою, грошима, знатною дружиною. Але для козака найбільшим скарбом була особиста воля та свобода народу, Батьківщини. Свої ідеали він захищав до останнього подиху, як справжній воїн, Байда помирає зі зброєю в руках. А сумуєш тому, що Вітчизна втратила відданого захисника.
Надзвичайно популярною у народі була пісня про козака Морозенка. Він, сильний духом воїн, повів свій загін проти татар. Вороже військо було численнішим, але козацького ватажка це не злякало:
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,
А татар утроє.
Не повернувся Морозенко до рідної домівки. Закатували його нелюди в людській подобі — «вирвали серце». Багато і його побратимів наклали головою у ворожому краї. Безмежним було горе матерів, які оплакували загиблих своїх синів. Та чим більше проливалося сліз, тим завзятіше козаки нищили ворогів.
Ще одна сторінка нашої історії була написана кров’ю. Вона розповідає про славні роки Національно-визвольної війни, яку очолив Богдан Хмельницький. І особливою любов’ю і повагою ставився народ до свого гетьмана. У піснях його називали «батьком Хмелем», оспівували його подвиги. Не обійшов народ шаною і гетьманових побратимів: славного кошового Івана Сірка, відважного воїна Максима Кривоноса, талановитого ватажка Івана Богуна.
Минали роки за роками. Час загоїв криваві рани, висушив гіркі сльози, але завдяки пісні в пам’яті народній назавжди залишаться імена справжніх лицарів-захисників. Їхня мужність, сміливість, відвага є взірцем для лицарі її нового часу.
ответ:І, проломивши їй спину, риба вийшла назовні, а жінка
померла.
Коли чоловік зайшов у хатину, риба лежала, витягнувшись
на циновці поряд з мертвою дружиною.
— Ти тільки не лякайся і не шкодуй свою дружину. Вона була недобра жінка,— сказала риба.— Як тільки похоронишь її, віднеси мене туди, де ти мене спіймав. Тільки не на ношах, а в новій циновці.
Чоловік погоревал, погоревал, та робити нічого. Покликав всіх родичів і поховав дружину.
На наступний ранок заспівав перший півень проспівав другий, проспівав третій, і риба знову заговорила:
— Вставай! Настав час! Неси мене до річки.
Чоловік виконав наказ риби. Він тепер боявся її і ніс дуже обережно.
— Не залишай мене на березі. Увійди в воду, неси мене до того місця, яке я тобі покажу,— звеліла йому риба.
Чоловік увійшов у воду, зробив кілька кроків.
— Іди далі, йди далі! — наказала риба.
Чоловік зробив ще кілька кроків. Вода доходила вже
йому до плечей.
— Ось тут зупинись! Але не кидай мене, а опусти у воду обережно! — сказала риба.
Чоловік дбайливо опустив рибу у воду. Вже з глибини річки вона сказала, висунувши голову:
— Слухай, коли будеш женитися вдруге, вибирай жінку, яка не була б такою привередой! Інакше тобі це коштуватиме життя!
І людина незабаром знайшов собі іншу дружину, але таку, яка всім і завжди була задоволена.
Объяснение:
Справжніми лицарями свого часу були козаки. їхні подвиги знані не лише в Україні, а й за її межами. Історії відомий факт, який розповідає про те, як козаки на чолі зі славним гетьманом Сагайдачним до французам захистити фортецю від ворогів.
Саме про них, відважних лицарів, розповідають нам історичні пісні. Одним із яскравих пісенних образів є образ козака Байди. Слухаєш «Пісню про Байду» — і серце огортає почуття гордості та суму одночасно. Радієш з того, що Байда зберіг людську гідність — вистояв перед спокусою. Спокушав його «цар турецький» славою, грошима, знатною дружиною. Але для козака найбільшим скарбом була особиста воля та свобода народу, Батьківщини. Свої ідеали він захищав до останнього подиху, як справжній воїн, Байда помирає зі зброєю в руках. А сумуєш тому, що Вітчизна втратила відданого захисника.
Надзвичайно популярною у народі була пісня про козака Морозенка. Він, сильний духом воїн, повів свій загін проти татар. Вороже військо було численнішим, але козацького ватажка це не злякало:
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,
А татар утроє.
Не повернувся Морозенко до рідної домівки. Закатували його нелюди в людській подобі — «вирвали серце». Багато і його побратимів наклали головою у ворожому краї. Безмежним було горе матерів, які оплакували загиблих своїх синів. Та чим більше проливалося сліз, тим завзятіше козаки нищили ворогів.
Ще одна сторінка нашої історії була написана кров’ю. Вона розповідає про славні роки Національно-визвольної війни, яку очолив Богдан Хмельницький. І особливою любов’ю і повагою ставився народ до свого гетьмана. У піснях його називали «батьком Хмелем», оспівували його подвиги. Не обійшов народ шаною і гетьманових побратимів: славного кошового Івана Сірка, відважного воїна Максима Кривоноса, талановитого ватажка Івана Богуна.
Минали роки за роками. Час загоїв криваві рани, висушив гіркі сльози, але завдяки пісні в пам’яті народній назавжди залишаться імена справжніх лицарів-захисників. Їхня мужність, сміливість, відвага є взірцем для лицарі її нового часу.