тугар вовк — боярин, що приїздить до тухольчини, бо князь йому ці землі. виглядає тугар вовк так: "тугар вовк був мужчина, як дуб. плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати". характер тугара вовка:
вважає себе вищим за громаду:
"– але ж на твою копу ніхто з наших громадян не піде. а наша копа як осудить, так у нашій громаді й буде.– побачимо! – сказав гнівно й уперто тугар вовк."
"– ну, нехай і так, – сказав вкінці тугар вовк, – прийду завтра на тоту вашу раду, але не на те, щоб їй піддатися, а лиш на те, щоб побачити, що се за рада буде."
"тугар вовк гордим, безпечним поступом вийшов перед громаду і, ледве окинувши її оком, проговорив: – ви кликали мене перед себе – і ось я. чого хочете від мене? – на суд громадський? – повторив, немов зачудуваний, тугар вовк, обертаючись лицем до захара. – я княжий слуга і боярин. ніхто не має права судити мене, окрім князя і рівних мені бояр."
тугар вовк гордий до гордині та гнівливий:
"але постійте ви, хамове плем’я, пізнаєте ви, з ким маєте діло! тугар вовк – се не тухольський вовк, він і тухольським медведям зуміє показати зуби! "
"тугар вовк блиснув гнівно очима на захара і сказав: – плетеш дурниці, старий. князь нікого не може скривдити! "
"– мовчи, смерде! – перебив його лютим криком тугар вовк. – рука моя судорожне стискає рукоять меча, щоб заткати ним твою глупу гортанку. одно тільки рятує тебе від моєї мести, а се те, що ти нині вирятував мою доньку з небезпеки." "ти ще смієш мені давати науки, гаде? – скрикнув розлючений тугар вовк, і очі його заблищали безумним гнівом. – геть мені з очей, а то, богом кленусь, не буду ні на що зважав, а просаджу тебе отсим ножем, як просадив нині рано медведя."
"та й тугар вовк, побачивши вдачу свойого задуму, голосно порадувавсь їй.– а що, хлопи! – крикнув він. – побачимо, чи надовго ще стане вашої гордості.
він підступний:
"тугар вовк змішався трохи таким наглим зворотом, а далі сказав: – старче, громадо, – покиньмо давні урази! ворог зближається, з’єднаймо свої сили проти нього! "
тугар вовк - зрадник:
"але хто се йде так завзято на чолі середнього, головного, відділу монголів? глядять товариші і очам своїм віри не ймуть. се не хто другий, як сам властитель сього дому, гордий боярин тугар вовк".
"не маєш вітця? невже ж тугар вовк погиб? – ні, тугар вовк живий, але тугар вовк перестав бути моїм батьком, відколи… зрадив… свій край і пристав… у службу монголів." любить свою доньку
"тугар довго держав доньку в обіймах, а побачивши кров на її одежі, аж затремтів."
" -і для мого батька се був би стид, коли б нас двоє стояло на однім становищі! правда, батеньку? тугар вовк не міг їй ."
..Почувся вистріл, Климко впав на землю... Куля не влучила в хлопця, а тільки зачепила його, але він все одно втратив свідомість - через шок та втому. Чоловік та жінка, які також потрапили під розстріли і тікали з місця події побачили хлопця ли та забрали з собою. Чоловіка звали Мартин, а жінку Оксана, Мартин працював місцевим лікарем та вже довгий час лікував поранених у маленькому воєнному госпіталі, а Оксана була вчителькою і на тей час не правцювала. Дітей у них не було і щоб якось згладити це гре, вони вирішили врятувати хлопчика. Мартин побачив, що за весь час хлопець втратив багато крові і почав його лікувати, але щоб не залишати його без нагляду, то вирішив залишити його вдома під наглядом жінки. Декілька днів лікар працював над Климком, боровся зі смерттю і нарешті хлопець прокинувся. Деякий час Климко поправлявся та нарешті видужав. Мартин часто брав його на роботу як маленького помічника, а Климкові це було в радість. За час проживання в цій сім'ї від дуже звик до добрих людей і хотів їм завжди допомагати. Згодом війна закінчилася, Климко поїхав до столиці, щоб навчатися на лікаря. Там познайомився з хорошою дівчиною, яка йому дуже сподобалася. Після закінчення університету, хлопець завів сім'ю та став працювати районним лікарем у тому місці де проживав Мартин. Прийшов йому на зміну. Згодом дружина Климка подарувала Мартинові та Оксані внуків і бабуся та дідусь проводили чудово час виховуючи їх. А про ті жахливі хвилини, коли здавалося, життя хлопця висіло на волосині - ніхто не згадує. То був ще один шанс на життя, а Климко його використав на всі сто.
тугар вовк — боярин, що приїздить до тухольчини, бо князь йому ці землі. виглядає тугар вовк так: "тугар вовк був мужчина, як дуб. плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати". характер тугара вовка:
вважає себе вищим за громаду:
"– але ж на твою копу ніхто з наших громадян не піде. а наша копа як осудить, так у нашій громаді й буде.– побачимо! – сказав гнівно й уперто тугар вовк."
"– ну, нехай і так, – сказав вкінці тугар вовк, – прийду завтра на тоту вашу раду, але не на те, щоб їй піддатися, а лиш на те, щоб побачити, що се за рада буде."
"тугар вовк гордим, безпечним поступом вийшов перед громаду і, ледве окинувши її оком, проговорив: – ви кликали мене перед себе – і ось я. чого хочете від мене? – на суд громадський? – повторив, немов зачудуваний, тугар вовк, обертаючись лицем до захара. – я княжий слуга і боярин. ніхто не має права судити мене, окрім князя і рівних мені бояр."
тугар вовк гордий до гордині та гнівливий:
"але постійте ви, хамове плем’я, пізнаєте ви, з ким маєте діло! тугар вовк – се не тухольський вовк, він і тухольським медведям зуміє показати зуби! "
"тугар вовк блиснув гнівно очима на захара і сказав: – плетеш дурниці, старий. князь нікого не може скривдити! "
"– мовчи, смерде! – перебив його лютим криком тугар вовк. – рука моя судорожне стискає рукоять меча, щоб заткати ним твою глупу гортанку. одно тільки рятує тебе від моєї мести, а се те, що ти нині вирятував мою доньку з небезпеки." "ти ще смієш мені давати науки, гаде? – скрикнув розлючений тугар вовк, і очі його заблищали безумним гнівом. – геть мені з очей, а то, богом кленусь, не буду ні на що зважав, а просаджу тебе отсим ножем, як просадив нині рано медведя."
"та й тугар вовк, побачивши вдачу свойого задуму, голосно порадувавсь їй.– а що, хлопи! – крикнув він. – побачимо, чи надовго ще стане вашої гордості.
він підступний:
"тугар вовк змішався трохи таким наглим зворотом, а далі сказав: – старче, громадо, – покиньмо давні урази! ворог зближається, з’єднаймо свої сили проти нього! "
тугар вовк - зрадник:
"але хто се йде так завзято на чолі середнього, головного, відділу монголів? глядять товариші і очам своїм віри не ймуть. се не хто другий, як сам властитель сього дому, гордий боярин тугар вовк".
"не маєш вітця? невже ж тугар вовк погиб? – ні, тугар вовк живий, але тугар вовк перестав бути моїм батьком, відколи… зрадив… свій край і пристав… у службу монголів." любить свою доньку
"тугар довго держав доньку в обіймах, а побачивши кров на її одежі, аж затремтів."
" -і для мого батька се був би стид, коли б нас двоє стояло на однім становищі! правда, батеньку? тугар вовк не міг їй ."
подробнее - на -
Куля не влучила в хлопця, а тільки зачепила його, але він все одно втратив свідомість - через шок та втому. Чоловік та жінка, які також потрапили під розстріли і тікали з місця події побачили хлопця ли та забрали з собою. Чоловіка звали Мартин, а жінку Оксана, Мартин працював місцевим лікарем та вже довгий час лікував поранених у маленькому воєнному госпіталі, а Оксана була вчителькою і на тей час не правцювала. Дітей у них не було і щоб якось згладити це гре, вони вирішили врятувати хлопчика. Мартин побачив, що за весь час хлопець втратив багато крові і почав його лікувати, але щоб не залишати його без нагляду, то вирішив залишити його вдома під наглядом жінки. Декілька днів лікар працював над Климком, боровся зі смерттю і нарешті хлопець прокинувся. Деякий час Климко поправлявся та нарешті видужав. Мартин часто брав його на роботу як маленького помічника, а Климкові це було в радість. За час проживання в цій сім'ї від дуже звик до добрих людей і хотів їм завжди допомагати. Згодом війна закінчилася, Климко поїхав до столиці, щоб навчатися на лікаря. Там познайомився з хорошою дівчиною, яка йому дуже сподобалася. Після закінчення університету, хлопець завів сім'ю та став працювати районним лікарем у тому місці де проживав Мартин. Прийшов йому на зміну. Згодом дружина Климка подарувала Мартинові та Оксані внуків і бабуся та дідусь проводили чудово час виховуючи їх. А про ті жахливі хвилини, коли здавалося, життя хлопця висіло на волосині - ніхто не згадує. То був ще один шанс на життя, а Климко його використав на всі сто.