Заповнити читацький щоденник укра їнська література твори Станіслава Чернілевського "Теплота родинного інтиму", "Забула внучка в баби черевички Ірина Жиленко "Жар-Птиця" Заповнити в читацький щоденник І Володимир Винниченко "Федько-халамидник" заранее ОГРОМНОЕ

Вибирай

 Прийшов, заволоко! Де тинявся?

— Де хотів, — буркнув Стефко, шпурнув­ши у куток шапку. — А що, татульо скучили за мною?

Старший Вус засміявся, мовби почув приємний жарт.

— Авжеж, скучив! По цигарки нікому піти. Твоя сестричка встромила носа в книжку і не хоче з місця зрушитися, хоч ти їй що!

— Я уроки роблю, — тоненьким світлим голоском пояснила Настка. — Та мені й не дадуть тих цигарок, я ж казала, тату, дітям не продають.

Стефко подивився на дівчинку, вона приставила до підвіконня стілець, вмостилася на ньому колінами. Писати на високому підвіконні було страшенно незручно, але на столі — ще гірше. Стіл гойдався і ледве стояв у кутку: тато Вус ніяк не міг зібратися надійніше приладнати до стола четверту ногу.

— Нехай вчиться, — сказав Стефко. — Йдіть собі самі по ті цигарки, я не піду, бо змерз і їсти хочеться

— Ну й діточок мені Господь послав! — зітхнув старший Вус, але став натягати плащ, бо коли Стефко казав — ні, таки то вже було «ні». — Не стане жодне в лиш огризаються. А що, як батько на старі літа розігнутися не годен буде?

— Йдіть, ідіть, тату! Нічого вам не станеться! Висуньтеся трохи на свіже повітря — засиділись, мохнатієте цілий вечір у хаті, аж місця менше стало!

Бо таки справді у цій маленькій кімнатці старший Вус був ніби зовсім не на місці. Широчезними, крутими плечима затуляв світло, що просякало крізь вікно, і здавалося, ось зараз як лиш крок ступить, переверне і триногий стіл, і саму кімнату. Настка при цьому виглядала ще дрібнішою, худенькою і зовсім непримітною, мов цвіркун у запічку.

Батько залишив за собою відчинені навстіж двері. Стефко замкнув їх, щось буркнувши під ніс, і запитав у сестри:

— Їсти є що?

— А он, — мовила Настка з-над книги, — на столі...

Стефко взяв склянку молока і вкраяв байду хліба: тим досита не наїсися; однак хлопець охоче жував свіжий хліб, запиваючи його молоком. Дивився на сестру — і дівчина повернула, врешті, до брата вузеньке личко з яскравими цяточками веснянок біля носа (мов їй хто бризнув на обличчя фарбою).

— Знову десь ходив, Стефцю, книжки до рук не брав, учителька приходила, питала, де ти. Доки так будеш, Стефку тебе а ти все настаро... Учора з третьої квартири казали, що ти в них під дверима палив щось.

Хлопець мовчав. Допікає Настка, мов жигавка, коли б не Настка отак говорила, він би не стерпів: нікого то не обходить, чи робить він уроки, чи ні, сидить сиднем удома чи десь ходить. А Настки просто не слухає. Плеще язиком дівчисько — нехай собі плеще. На те воно й дівчисько, аби язиком плескати.

— Стефку, — вела своє Настка, — я піду в школу-інтернат. Не можу я тут більше.

Настка, видно, готова була розплакатися, але тільки кліпала очима; і раптом згадалася Стефкові ота птаха на мокрому листі — аж самому щось підступило до горла, і він закашлявся, мовби захлинувшись молоком.

— Я думаю, тобі також треба до інтернату. Марія Петрівна казала, що поговорить з тобою. Ходімо разом, Стефку, буде так гарно!

Перестав жувати хліб, обмірковуючи Настині слова. Не про те думав, що справді було б добре до інтернату, ні, уявив раптом цю кімнату без Настки, без її тоненького голосу («Знову десь ходив, Стефцю»), подумав, що ніхто йому не поставить молока та хліба на стіл, і зробиться ще тісніше у цій кімнаті, не буде загідника у їхніх сварках з батьком, бо ж Настка завжди намагалася їх мирити... Не мав Стефко до батька доброго серця, бо й від батька ніколи не було ані ласки, ані якої лакоминки, ані поради. І навіть коли батько повертався з роботи втомлений і зовсім тверезий, не шукала його долоня ані Настиної гладенько зачесаної голови, ані Стефкової пелехатої.

— То таки підеш, Настко? Ти не будеш тут жити?

Незвично тихий братів голос наполохав дівчину. Зиркнула скоса, як Стефко; стулила нащось докупи долоні:

— Коли ти не хочеш... Коли ти без мене тут бути не хочеш, то... то я, може, зостанусь, Стефку? Коли ти...

Вернувся до хлопця його їжакуватий погляд і насмішкуватий тон, сказав, мовби сердився на сестру:

— Ет, говори даремницю! З тобою чи без тебе — все одно! Йди собі куди хочеш, Настко.

— А ти сорочки не матимеш чистої! — Настка говорила як доросла, її гострі плечі якось нервово рухалися під коричневою шкільною сукнею. — Ходімо разом до інтернату, Стефку!

— Ото мені дорадниця мудра знайшлася! — махнув рукою Стефко. — Ніби тобі не однаково...

Знав добре Стефко, що сестрі зовсім не байдуже, як він житиме, т

Український народ має велику кількість різних особливостей, всього того, чим він відрізняється як від своїх близьких, так і далеких сусідів. Однією з таких досить цікавих особливостей є особливість, яка полягає в тому, що український народ дуже любить пісні. І не просто любить, але і ще і складає їх у великій кількості. Якщо поглянути на українську історію, то можна побачити, що безліч пісень, складених нашими історичними співвітчизниками, відображають цілу історію нашої країни в усьому її великому різноманітті. Тому можна навести величезну кількість найрізноманітніших прикладів. Зокрема, відомим і героїчним періодом життя українського народу є відчайдушна і смілива боротьба з завойовниками турецько-татарської національності. Саме цей дивовижний і захоплюючий період зображений у народній пісні «Пісня про Байду». Байда вважається історичною фігурою, так називали Дмитра Вишневецького, який заснував Запорізьку Січ. Ще один випадок боротьби українського народу, прекрасні епізоди з нашої історії, описані в пісні «Ой Морозе, Морозенку». У ній з великим інтересом розказано про те, як найбільш сміливі представники українського народу відважно билися з татарською ордою. При цьому варто відзначити, що за свою багаторічну історію український народ вів свою боротьбу не лише з одними загарбниками з інших країн, але і проти панів, які не меншою мірою гнобили найкращих представників нашого волелюбного народу. Історичною піснею про це стала відома «Пісня про Устима Кармелюка». Окремої згадки заслуговують так звані обрядові пісні. Вони в основному описували життя, побутові питання і нагальні проблеми тих представників українського народу, які жили в давнину. Про якісь великі звершення в цих піснях мови не ведеться, тим не менш, це все одно наша історія і вона заслуговує того, щоб ми нею цікавилися, цінували і, звичайно, добре знали. Як стає зрозуміло з усього вищесказаного, українська пісня може впевнено служити надзвичайно глибоким і великим джерелом для вивчення нашої великої історії. Якщо ви хочете дізнатися щось нове про українську історію, вам неодмінно варто ознайомитися з численними українськими народними і не тільки народними піснями. В них історія України описана дуже ретельно і детально, вони містять безліч важливих подробиць, які допомагають нам правильно ідентифікувати себе як українців.