Творчість Павла Григоровича Тичини — це гімн життю, весні, природі і людині. Він увійшов у літературу передзвоном своїх «Сонячних кларнетів», музику яких не почути було неможливо. Перша збірка поета ввібрала в себе найоптимістичніші настрої молодої людини, життя якої тільки починається; ввібрала музику серця і музику Всесвіту, космосу, природи, що злилися в ній в унісон, як зливається життя людини і природи. Саме через образи природи відтворював Тичина в своїх поезіях настрої людини, свої настрої. Павло Тичина сприймав природу як величний храм, як сонцесяйний собор, до якого ставився з обожнюванням і поклонінням. Саме в природі вбачав поет джерела життя й любові. Природа в поезіях Павла Григоровича змальована з особливою ніжністю, вона в нього оточена незримим космосом і продовжена в нескінченність, у вічність: «Отак роки, отак без краю на струнах вічності перебираю я,одинокая верба». Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи відчуваємо у вірші «Гаї шумлять». Ця поезія пронизана молодечою жагою до життя, щасливими сподіваннями, що розцвітають на тлі чарівної природи. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, щасливий від почуття єдності з цим гармонійним світом, що сповнений благодатних почуттів:
Гаї шумлять — Я слухаю. Хмарки біжать — Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело.
Захоплення повнотою життя висловлене Тичиною в образах і звучанні поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...». Шелест липи, сон старих гаїв, весняні ночі, місяць, зорі, солов'ї виступають тут символами молодого чуття, що купається у безкраї Всесвіту. Все це збільшує почуття щастя, почуття кохання, робить його більш повним. Радість від довгоочікуваного приходу весни накладається на особисті очікування ліричного героя поезії «Арфами, арфами...», в якій постає персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої схиляються і квіти, і дощі, і громи, і веселки. Творчість Павла Тичини сповнена замилуванням українськими степами, нивами, гаями, тополями, озерами і струмками, радістю від життя серед чарівної української природи, відчуттям гармонії з нею. Тому і називають поета «сонцепоклонником», бо його творчість — це гімн сонцю, а, отже, і всьому живому на Землі.
Он проснулся и нащулив уха: в сыром струи ветра доносился сухой, резковатый звук. Звук летел снизу, от реки. Лось поднялся, теперь его фигура четко вырисовывалась в удосвитних сумерках. Это был крупный зверь с широкой грудью, которые легко здималися от дыхания. Его рога напоминали осенний низкорослый куст, с которого обнесли листьев. Лось знал, что трещит старая ветка на дубе, сухая, костлявая; ей давно бы надо упасть, а она не падала, с удивительной настойчивостью держась за ствол. Он это знал, но это не успокаивало, и тревога в крови, сначала слабая и почти неуловимая, все сгущалась, и от того шкура на груди вздрогнула раз, а потом еще. Струя ветра доносил запах речной льда, в нем жил дух примерзшего болота, доносилось шуршание увядших стебельков, которые пускались вскачь по упали листьям, но над всем этим неслось изможденное, похожее на вздох скрип ветки ...
Творчість Павла Григоровича Тичини — це гімн життю, весні, природі і людині. Він увійшов у літературу передзвоном своїх «Сонячних кларнетів», музику яких не почути було неможливо. Перша збірка поета ввібрала в себе найоптимістичніші настрої молодої людини, життя якої тільки починається; ввібрала музику серця і музику Всесвіту, космосу, природи, що злилися в ній в унісон, як зливається життя людини і природи. Саме через образи природи відтворював Тичина в своїх поезіях настрої людини, свої настрої.
Павло Тичина сприймав природу як величний храм, як сонцесяйний собор, до якого ставився з обожнюванням і поклонінням. Саме в природі вбачав поет джерела життя й любові. Природа в поезіях Павла Григоровича змальована з особливою ніжністю, вона в нього оточена незримим космосом і продовжена в нескінченність, у вічність: «Отак роки, отак без краю на струнах вічності перебираю я,одинокая верба».
Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи відчуваємо у вірші «Гаї шумлять». Ця поезія пронизана молодечою жагою до життя, щасливими сподіваннями, що розцвітають на тлі чарівної природи. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, щасливий від почуття єдності з цим гармонійним світом, що сповнений благодатних почуттів:
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
Так весело.
Захоплення повнотою життя висловлене Тичиною в образах і звучанні поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...». Шелест липи, сон старих гаїв, весняні ночі, місяць, зорі, солов'ї виступають тут символами молодого чуття, що купається у безкраї Всесвіту. Все це збільшує почуття щастя, почуття кохання, робить його більш повним.
Радість від довгоочікуваного приходу весни накладається на особисті очікування ліричного героя поезії «Арфами, арфами...», в якій постає персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої схиляються і квіти, і дощі, і громи, і веселки.
Творчість Павла Тичини сповнена замилуванням українськими степами, нивами, гаями, тополями, озерами і струмками, радістю від життя серед чарівної української природи, відчуттям гармонії з нею. Тому і називають поета «сонцепоклонником», бо його творчість — це гімн сонцю, а, отже, і всьому живому на Землі.
цытатная характеристика "Лося" Евген Гуцал
Он проснулся и нащулив уха: в сыром струи ветра доносился сухой, резковатый звук. Звук летел снизу, от реки. Лось поднялся, теперь его фигура четко вырисовывалась в удосвитних сумерках. Это был крупный зверь с широкой грудью, которые легко здималися от дыхания. Его рога напоминали осенний низкорослый куст, с которого обнесли листьев.
Лось знал, что трещит старая ветка на дубе, сухая, костлявая; ей давно бы надо упасть, а она не падала, с удивительной настойчивостью держась за ствол. Он это знал, но это не успокаивало, и тревога в крови, сначала слабая и почти неуловимая, все сгущалась, и от того шкура на груди вздрогнула раз, а потом еще. Струя ветра доносил запах речной льда, в нем жил дух примерзшего болота, доносилось шуршание увядших стебельков, которые пускались вскачь по упали листьям, но над всем этим неслось изможденное, похожее на вздох скрип ветки ...