Вважають, що героїчні вчинки притаманні лише чоловікам. Але де не так. Є жінки, що теж здатні на такі дії. Саме таку жінку зображує Іван Якович Франко в повісті «Захар Беркут».Мирослава — дочка заможного боярина Тугара Вовка. Багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. Її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і Мирослава достойна його дочка.Побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!» 1 Тугар Вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об'єднується з ворогом. Мирослава не згодна з батьком, для неї Батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька: «Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру».Потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. Коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «Не хочу його ласки!»Мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість. Вона стійка у своїх переконаннях і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. І хоч любить вЬна свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов'язку й вірність своїй Батьківщині. Батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча Мирослава залишається з Максимом і батьком називає вже Захара Беркута.У цьому образі Іван ЯковичФранко показав усі найкращі риси слов'янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце.
На початку роману автор зазначає, що маленького Олівера, як і його однолітків, які опинилися у владі безсердечних і морально нечистоплотних людей, чекає доля «смиренного і голодного бідняка, що проходить свій життєвий шлях під градом ударів і ляпасів, зневажуваного усіма, бідняка, який ніде не зустрічає жалості» . “І почуття своєї самотності цьому великому широкому світлі вперше сповнило серце дитини.” - Маленький хлопчик, мати якого померла при пологах у робітньому будинку. Росте в сирітському притулку при місцевій парафії, кошти якого вкрай мізерні. “Олівер затулив двома долонями своє лице й заридав так, що сльози полилися цівкою з-поміж худеньких кістлявих пальців.” - Головний герой твору був хрупким, слабким, кволим. “Будь-ласка, ― ввічливо попрохав Олівер”. - був, за своїм характером ввічливим,добросовісним... “Не вірити йому було неможливо: кожна риса його змарнілого загостреного личка дихала правдивістю.” - був правдивою людиною, честною,нікому і ніколи не бажав зла “Олівер слухняно сів, мовчки дивуюючись, де можна знайти людей, які б перечитали таку силу книжок…” - хоч не мав освіти, але був освіченним. “Олівер мимохіть від щирого серця реготався й, незважаючи на всю свою порядність, не міг приховати, що ці історії його тішать.” - жартівливий “Не примушуйте мене красти! Зглянтесь, зглянтесь на мене!” “Олівер вчився садівництва… і полюбив цю науку від щирого серця.”
“І почуття своєї самотності цьому великому широкому світлі вперше сповнило серце дитини.” - Маленький хлопчик, мати якого померла при пологах у робітньому будинку. Росте в сирітському притулку при місцевій парафії, кошти якого вкрай мізерні.
“Олівер затулив двома долонями своє лице й заридав так, що сльози полилися цівкою з-поміж худеньких кістлявих пальців.” - Головний герой твору був хрупким, слабким, кволим.
“Будь-ласка, ― ввічливо попрохав Олівер”. - був, за своїм характером ввічливим,добросовісним...
“Не вірити йому було неможливо: кожна риса його змарнілого загостреного личка дихала правдивістю.” - був правдивою людиною, честною,нікому і ніколи не бажав зла
“Олівер слухняно сів, мовчки дивуюючись, де можна знайти людей, які б перечитали таку силу книжок…” - хоч не мав освіти, але був освіченним.
“Олівер мимохіть від щирого серця реготався й, незважаючи на всю свою порядність, не міг приховати, що ці історії його тішать.” - жартівливий
“Не примушуйте мене красти! Зглянтесь, зглянтесь на мене!”
“Олівер вчився садівництва… і полюбив цю науку від щирого серця.”