Був тихий райок. Життя набирало свого звичною темпу Я стояла біля вікна і слухала пісню, що долинала від сусідів. Це по радіо звучала пісня "Ой не ходи, Грицю..." Відома пісня легендарної Марусі Чурай. Маруся Чурай... Прославлена українська піснярка, яка жила у XVIII столітті в Полтаві. Про її життя нам відомо лише з легенд і переказів, а ще з її пісень. Бо історія не донесла до нас документів з життя дівчини, нам відомі лише її пісні, які полонили серця не одного покоління українців. Її пісні — як перло многоцінне. Як дивен скарб серед земних марнот. (Л. Костенко "Маруся Чурай") І сьогодні звучать в Україні її пісні "Засвистали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні", "Ішов милий горонькою", "Грицю, Грицю, до роботи" та багато інших. Ці пісні називають народними, а це є найвищою оцінкою творчості поетеси і піснярки Марусі Чурай. За легендами та переказами, Маруся — дитина Гордія і Горпини Чураїв. Гордій Чурай — сміливий, мужній козак, якого стратили у Варшаві поляки, коли він потрапив до них у полон. Мати жила з дочкою у Полтаві. Дівчина була дуже гарною і мала талант до поезії, складала пісні про Полтавський козацький полк, про його бойові походи, про почуття матерів, коханих, дітей, які чекали козаків з битв і походів. Кажуть, що Маруся була напрочуд красивою дівчиною і мала чудовий голос, що слава про неї йшла по всій Україні. Тому і склали про неї перекази, які дійшли і до нас. Розповідають нам її пісні і про Гриця — козака, якого полюбила щиро Маруся, але хлопець зрадив дівчину, а про їх нещасливе кохання були складені Марусею пісні. Про життя Марусі Чурай розповідають і твори наших письменників. Серед них історичний роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". З поезією, яка ось уже три віки ходить по нашій землі, можна ознайомитися і з книги "Дівчина з легенди — Маруся Чурай", яку видано в Україні 1974 року. Це єдиний дар українського народу своїй безсмертній піснярці. Ой у полі вітер віє, А жито половіє, А козак дівчину та й вірненько любить, А зайнять не-посміє — лунала пісня по радіо і полонила нашу уяву й наші серця. І мені здається, що не так уже й важливо, була Маруся Чурай історичною особою чи легендарною. Головне те, що її пісні співає народ і в третьому тисячолітті.
Повість Андрія Чайковського «За сестрою» справила на мене неабияке враження. Перед нами постають ті звитяжні часи, коли українські козаки боронили свою рідну землю від турецько-татарської навали. Головним героєм цього твору являється п’ятнадцятирічний хлопчик Павлусь. Мене вразила його рішучість та відважність. Він є своєрідним героєм-богатирем із народних дум, адже він часто потрапляє, але потім знаходить вихід із таких ситуацій, які звичайному хлопчаку не під силу. Письменник дещо перебільшував фізичні можливості юнака, але він це робив для того, щоб показати нам, що такі молоді, але звитяжні герої – гордість неньки України. Образ Павлуся нас захоплює, викликає особливу симпатію; хочеться його наслідувати і бути хоч трішечки на нього схожим.
Хлопець вирушив в небезпечні і далекі мандри для того, щоб урятувати рідну сестру, яку він щиро любить. Ніщо не зупиняє Павла на шляху до виконання його основної мети. Його надихає сміливість і відважність козаків-запорожців, адже він вважається їх вихованцем. Хлопець хоче довести самому собі, що він є гідним жити на рідній землі поряд з цими звитяжними борцями з татарськими набігами. Його змушували важко працювати, намагалися продати, карали, але він зміг перенести ці випробування долі, навіть намагається до ншим, адже він повинен знайти свою сестру і повернутися додому.
Андрій Чайковський не намагався ідеалізувати парубка, хоча й наділяє його кращими рисами, завдяки яким він викликає симпатію в читачів. Мене вразив патріотизм Павлуся, його жага до свободи і прагнення звільнити свою сестру. Його внутрішні монологи сповнені почуттями любові до рідної землі, вони пронизані душевною теплотою та м’якістю. Не принижують його і хитрість та обман, до яких він вдається, щоб збити з пантелику татарина, який повертав юнака до Сулеймана. Це виправдано тим, що він поставив собі за мету будь-яким шляхом визволити свою сестру Ганнусю із неволі.
Я думаю, що образ Павлуся справив враження не лише на мене, а й на моїх однокласників, адже він показує нам яким маєбути справжній патріот своєї землі, як потрібно любити свій рідний край і свою родину.
Маруся Чурай... Прославлена українська піснярка, яка жила у XVIII столітті в Полтаві. Про її життя нам відомо лише з легенд і переказів, а ще з її пісень. Бо історія не донесла до нас документів з життя дівчини, нам відомі лише її пісні, які полонили серця не одного покоління українців.
Її пісні — як перло многоцінне.
Як дивен скарб серед земних марнот.
(Л. Костенко "Маруся Чурай")
І сьогодні звучать в Україні її пісні "Засвистали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні", "Ішов милий горонькою", "Грицю, Грицю, до роботи" та багато інших. Ці пісні називають народними, а це є найвищою оцінкою творчості поетеси і піснярки Марусі Чурай.
За легендами та переказами, Маруся — дитина Гордія і Горпини Чураїв. Гордій Чурай — сміливий, мужній козак, якого стратили у Варшаві поляки, коли він потрапив до них у полон. Мати жила з дочкою у Полтаві. Дівчина була дуже гарною і мала талант до поезії, складала пісні про Полтавський козацький полк, про його бойові походи, про почуття матерів, коханих, дітей, які чекали козаків з битв і походів. Кажуть, що Маруся була напрочуд красивою дівчиною і мала чудовий голос, що слава про неї йшла по всій Україні. Тому і склали про неї перекази, які дійшли і до нас.
Розповідають нам її пісні і про Гриця — козака, якого полюбила щиро Маруся, але хлопець зрадив дівчину, а про їх нещасливе кохання були складені Марусею пісні.
Про життя Марусі Чурай розповідають і твори наших письменників. Серед них історичний роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай".
З поезією, яка ось уже три віки ходить по нашій землі, можна ознайомитися і з книги "Дівчина з легенди — Маруся Чурай", яку видано в Україні 1974 року. Це єдиний дар українського народу своїй безсмертній піснярці.
Ой у полі вітер віє,
А жито половіє,
А козак дівчину та й вірненько любить,
А зайнять не-посміє —
лунала пісня по радіо і полонила нашу уяву й наші серця. І мені здається, що не так уже й важливо, була Маруся Чурай історичною особою чи легендарною. Головне те, що її пісні співає народ і в третьому тисячолітті.
Повість Андрія Чайковського «За сестрою» справила на мене неабияке враження. Перед нами постають ті звитяжні часи, коли українські козаки боронили свою рідну землю від турецько-татарської навали. Головним героєм цього твору являється п’ятнадцятирічний хлопчик Павлусь. Мене вразила його рішучість та відважність. Він є своєрідним героєм-богатирем із народних дум, адже він часто потрапляє, але потім знаходить вихід із таких ситуацій, які звичайному хлопчаку не під силу. Письменник дещо перебільшував фізичні можливості юнака, але він це робив для того, щоб показати нам, що такі молоді, але звитяжні герої – гордість неньки України. Образ Павлуся нас захоплює, викликає особливу симпатію; хочеться його наслідувати і бути хоч трішечки на нього схожим.
Хлопець вирушив в небезпечні і далекі мандри для того, щоб урятувати рідну сестру, яку він щиро любить. Ніщо не зупиняє Павла на шляху до виконання його основної мети. Його надихає сміливість і відважність козаків-запорожців, адже він вважається їх вихованцем. Хлопець хоче довести самому собі, що він є гідним жити на рідній землі поряд з цими звитяжними борцями з татарськими набігами. Його змушували важко працювати, намагалися продати, карали, але він зміг перенести ці випробування долі, навіть намагається до ншим, адже він повинен знайти свою сестру і повернутися додому.
Андрій Чайковський не намагався ідеалізувати парубка, хоча й наділяє його кращими рисами, завдяки яким він викликає симпатію в читачів. Мене вразив патріотизм Павлуся, його жага до свободи і прагнення звільнити свою сестру. Його внутрішні монологи сповнені почуттями любові до рідної землі, вони пронизані душевною теплотою та м’якістю. Не принижують його і хитрість та обман, до яких він вдається, щоб збити з пантелику татарина, який повертав юнака до Сулеймана. Це виправдано тим, що він поставив собі за мету будь-яким шляхом визволити свою сестру Ганнусю із неволі.
Я думаю, що образ Павлуся справив враження не лише на мене, а й на моїх однокласників, адже він показує нам яким маєбути справжній патріот своєї землі, як потрібно любити свій рідний край і свою родину.