Завдання 1 Односкладним є речення:

А. На добрий цвіт бджола летить.
Б. Мені наснилась рідна хата і білі вишні під вікном.
В.Вже закінчили жати жито.
Г. Тут, на березі зеленім, ллються пахощі чудові...

Завдання 2

Односкладним неозначено-особовим є речення:

А.По селу застрибало відлуння цокоту сокири. Б. У чужому домі не порядкуй.
В. І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Г.Зелене море зроблять із Дніпра.

Завдання 3

Не є неозначено-особовим речення:

А.Поїдемо поговорити з лісом.
Б. Нарешті будинок добудували. В.Навесні в селі встають рано.
Г.День народження святкували вчора.

Завдання 4

У якому реченні головний член виражений дієсловом у формі минулого часу
множини?

А.Поспішайте творити добро.
Б.Цю церкву збудували в минулому столітті.
В.Про них ще складуть легенди.
Г.І сонце повільно скочувалось під тиском своєї ваги.

1. Моє враження та враження моїх товаришів від кінцівки оповідання (потрясіння: Толя пішов гратися з чижиком, в той час як на цвинтарі ховали Федька).2. Головні герої оповідання (Федько-халамидник, син бідного робітника друкарні, і Толя, дитина з багатої сім'ї).3. Характерні риси Федька та Толі (Федько — чесний, ніколи не брехав, любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив шкоди сусідам, справжній друг; Толя — дитина ніжна, делікатна, смирна).4. Опис подій весняного ранку (Федько по крижинах перебрався з одного берега на інший; Толя самостійно не зміг цього зробити, йому допоміг Федько, який потім сам упав у воду; Толя злякався, не допоміг товаришу, а інші друзі прийшли на до Федькові).5. Оцінка вчинку Толі (підлість, боягузливість і брехливість, про таких в народі кажуть: "Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка", це викликає в мене обурення).6. Федько — справжній друг (врятував Толю від смерті та від батьківського покарання).7. Якого друга я хотів би мати коло себе і чому? (друга, який не зрадить і на якого можна завжди покластися).

Українська земля. Чарівна, неосяжна, велична. І на дій землі живуть загадкові і напрочуд гарні жінки. З давніх-давен славляться вони працьовитістю, вмінням господарювати й виховувати дітей, виділяються красою зовнішньою й душевною, силою почуттів, вірністю у коханні й моральною чистотою. 

У п'єсі І. Котляревського "Наталка Полтавка" вперше з'являється реалістичний образ української жінки. Перед нами виникає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скромністю і відданістю коханню. Ще на початку п'єси Наталка дає собі самохарактеристику: 

Не багата я і проста, но чесного роду, 

Не стижуся прясти, шити і носити воду. 

І ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих. 

Пан виборний, односелець Наталки, з великим захопленням вигукує: "Золото — не дівка!..". Він наголошує на її працьовитості: "Яка трудяща, яка рукодільниця". Всі матері в селі ставлять у приклад Наталку своїм дочкам, а возний вважає її "найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею". 

Звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. До Наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає Петра. Чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. Свої почуття вона виливає в пісні, а потім з щирістю і схвильованістю вигукує: "Петре!.. Я тебе любила і тепер люблю! Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються...". Які душевні переживання! Яка сила кохання! Перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. Яка благородна натура у Наталки! Адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. Наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. Не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки. 

Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і Працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона "буде гірше наймички, буде кріпачкою". Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім'я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні. 

Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: "Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить...". Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї людини. 

В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу. Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім'ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків.