Завдання 2. перепишіть слова. замість крапок вставте, де потрібно, м’який знак. ін..ший, навес..ні, по-люд..с..кому, обережніс..бад..орий, корі хар..ківщина, бан..щик, бан..ка, лан..цюг, с..омга, історич..ний, лич..ко, л..ох, їд..те, лис.. тівка, караєт..ся, влуч..но, ні корис..тю, куз..ня, луш- паєч..ка, пот..мяніти, крад..кома, узліс..ся

Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося". «Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відо­браження народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь. Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, зда­валося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обмі­няти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружи­ти, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть. Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й та­кі, які вище за все цінували Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.

Кожен із нас, де б не знаходився, може робити людям добро. До іншій людині перейти в небезпечному місці дорогу, пропустити в черзі жінку з дитиною чи інваліда, подати руку до в скрутну хвилину, розділити чиєсь горе — не можна перелічити всіх випадків, коли одна людина може і повинна до іншій. Головне — не пройти мимо, не відвернутись, не відводити очей вбік, коли поруч із тобою в транспорті людина похилого віку або хтось потребує твоєї до .

Кожна, навіть невеличка зроблена тобою справа, залишить приємне почуття насамперед у твоїй власній душі.

Доброта... На жаль, ми рідко говоримо про цю прекрасну якість людини. Та і засоби масової інформації не переобтяжують нас цією проблемою. І даремно. Сьогодні ми є свідками того, як більшість "упакованих", "крутих" хизуються своєю перевагою над "лохами", за їхнім визначенням, тобто тими, хто співчуває, співпереживає, прагне до , хто "не вміє жити", "не вміє гроші робити", переступаючи через все і всіх.

У таких багатий одяг, але порожня душа.

Ось він чи вона:

Має гарний одяг, вроду,

В дискотеці ночі й дні.

Вихилятись маєш моду

Хто ти? Звідки? Хто мені?

Що тобі наш рідний край?

Що тобі зрубати гай,

Отруїти чисті води,

Заплювати предків роди?

Пишучи цей твір, згадала про випадок, який стався зі мною на дачі. Як зараз бачу: летить іномарка і просто в посадку, де росли молоді деревця. Все поламали, попсували. Серед деревець була і маленька ялиночка, беззахисна і понівечена. Підійшла я до неї і охнула; "Як вони тебе!" Зняла з верхівки велику гілку, вийняла сучок, що колов ялиночку, відвела вбік дві гілки, що затиснули її. Сказала: "Живи!"

Через тиждень знову прийшла подивитись на врятоване деревце. Дивлюсь: стоїть ялинка в зеленому вбранні, вільно розкинула гілочки. І така весела, щаслива, що й мені захотілось посміхнутись.

Що не кажіть, а добрі справи прикрашають життя людини!