Завдання. Мати Катерина й мати Наймичка - два варіанти доль дівчат-покриток: одна завершує життя самогубством, не думаючи про майбутнє дитини, інша ж присвячує себе служінню сину, тим самим позбавляється права на особисте щастя. Яка мати, на Вашу думку, ідеальна і чи існує вона? (за однойменними поемами Тараса Шевченка).

Відповідь:Тема: оспівування трагічної долі козака, який після бою в долині лежав «порубаний, постріляний». Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові. Основна думка: Та вже ж твій син оженився / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку. Римування: паралельне. Віршовий розмір: ямб. Метафори: «Накрив очі осокою», «коник плаче». Пестливі слова: «ніженьки», «рученьки», «вороненький», «вірненький», «паняночку», «земляночку». Звертання: «Не плач, коню, надо мною», «Біжи, коню, дорогою», «Не плач, мати, не журися». Риторичне запитання: «А де ж мій син молоденький?». Риторичний оклик: Ой коню мій вороненький, / Товаришу мій вірненький! Повтори: «Ой коню мій вороненький», «А ніженьки китайкою».

У п`єсі «Наталка Полтавка» в сатиричному плані подано образи возного й виборного. Возний — дрібний урядовець, що «помазався паном», «юриста завзятий і хапун такий, що і з рідного батька злупить!» З цинічною відвертістю виправдовує він хабарництво, несправедливість, які панували в тогочасному суспільстві. Вовча мораль возного найвиразніше проступає в його пісні «Всякому городу нрав і права...» Возний проповідує огидну мораль здирників і гнобителі: 
Всякий, хто вище, той нижчого гне, — 
Дужий безсильного давить і жме, 
Бідний багатого певний слуга, 
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. 

Характер хапуги й здирника розкривається не прямолінійно. Поступово, іноді мимохідь, драматург показу його збагачення. Майстерно володіє письменник основним принципом реалістичної типізації — засобами розкриття різних рис характеру людини. Возний зображений не тільки як хабарник. Не раз у п'єсі виявляється його певна освіченість. Він добре обізнаний з українськими літописами. Але це в нього йде не від любові до культури рідного краю, а з його житейської, судової практики, щоб довести права своїх клієнтів на дворянство, він змушений ритися в літописах, обґрунтовуючи походження панків від шляхти, від значної козацької старшини. 
Обізнаний возний і з театром, але й тут виявляється його груба натура. Возному хотілося, щоб на сцені справді вбивали, — тоді б, мовляв, було «за що гроші платити». Знає возний і літературу, зокрема вірші. Він просторікує про любов, яка не знає соціальних меж. Ллє й тут слова возного — брехня пана, а не погляди освіченої людини. І. Котляревський розкриває, що то за любов: «Люблю тя, дівицю, как жадный волк младую ягницю». Любов до Наталки не заважє нозному одночасно відвідувати і «вдовствующую дякониху».