Завдання: напишіть есе «вулканічний кликит високих дум шевченка про…», використавши образи та цитати з віршів т. шевченка (мінімум 2 цитати із 2 різних творів) ,
Якою повинна бути сучасна дівчина? Привабливою, працьовитою, вихованою, розумною, щирою душею — ідеальною. Героїня твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» є уособленням найкращих рис дівчат, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ. Перед нами — проста українська дівчина — трудівниця, яка жила на початку ХІХ ст. Наталка — добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото — не дівка! — кажуть про неї.— Окрім того що красива, розсудлива, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою… яка трудяща, себе і матір на світі держить». Чим це не ідеал для сучасної дівчини? Для неї, як для справжньої дівчини-українки, найбільше багатство — чесне ім’я. Коли Тетерваковський залицявся до неї, вона з гідністю відповідала: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Хоч возний і пан, але вона не хоче мати багатства без любові, для неї щастя — життя з коханим. «Бідність і багатство — єсть то Божа воля, з милим їх ділити — єсть щаслива доля»,— висловлюється героїня. Ніжна і щиро сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті. Я захоплююсь незвичайною рішучістю і стійкістю героїні в боротьбі за своє щастя, коли доля зводить її з коханим Петром. Наталку не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе. Героїня ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непорушної відданості найвищим почуттям. Вона являє собою впевнення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони — загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: порядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні І. Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки — ще однією характеристикою народного ідеалу для сучасних українських дівчат.
Богданівна, що на Полтавщині, стала мистецькою столицею Катерини Білокур. Саме звідси пішла у світи її натхненна творчість, від споглядання якої сонце починає світити яскравіше, вся природа і люди довкола сповнюються такого добра, що воно аж хлюпається через вінця. У такі моменти, знаходячись поруч із її рукотворними шедеврами, відчуваєш цю магію й самому хочеться бути добрим і красивим, як і її картини. Незвичайна доля судилася цій жінці. Спершу її картини побачили в Полтаві, далі в Києві, Москві. Згодом у Парижі натовпи стояли біля її полотен, для багатьох лишалося незбагненним: як можна з такою фантастичною майстерністю малювати, не маючи вищої малярської освіти. Та цьому ж навчаються роками! Її твори наповнені світлом, сонцем, радістю, наснажені великою любов'ю до рідної землі, вони, переповнені мелодіями веселкових барв, продовжують зворушувати кожну чутливу до мистецтва душу. Для багатьох бути художником стає не лише покликанням, але й засобом для життя. А ця жінка малювала свої шедеври в невеликі хвилини перепочинку між хатніми справами. Вона не навчалася в художній школі, та і в звичайній теж, тож грамоту опанувала самостійно. Так само самостійно відкривала таємниці техніки живопису. Навіть пензлі для роботи виготовляла сама із звичайних тхорячих волосинок, бляхи з консервної банки та вишневої гілочки. Своїми творами Катерина Білокур ніби розповідає всьому світові, який талановитий український народ, як розвинуте в ньому від природи естетичне відчуття, яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного. Художниця над усе любила квіти, вони заполонили її полотнища, кожна вималювана з такою душевною любов'ю і теплом, що відвідувачі виставок довго, мов зачаровані, стоять коло її творінь... Україна здавна славилася своїм мистецтвом. До чого б не торкалася рука щирого українця чи українки, воно перетворювалося на естетичну річ: вишита сорочка, розмальована скриня, різьблений мисник чи люлька. І водночас творилася пісня. Людина оточувала себе рукотворною красою і передавала в спадок дітям оце вічне прагнення до творчості. Ще одне підтвердження цьому — творчість Катерини Білокур.
Богданівна, що на Полтавщині, стала мистецькою столицею Катерини Білокур. Саме звідси пішла у світи її натхненна творчість, від споглядання якої сонце починає світити яскравіше, вся природа і люди довкола сповнюються такого добра, що воно аж хлюпається через вінця. У такі моменти, знаходячись поруч із її рукотворними шедеврами, відчуваєш цю магію й самому хочеться бути добрим і красивим, як і її картини.
Схожі твори:Незвичайна доля судилася цій жінці. Спершу її картини побачили в Полтаві, далі в Києві, Москві. Згодом у Парижі натовпи стояли біля її полотен, для багатьох лишалося незбагненним: як можна з такою фантастичною майстерністю малювати, не маючи вищої малярської освіти. Та цьому ж навчаються роками! Її твори наповнені світлом, сонцем, радістю, наснажені великою любов'ю до рідної землі, вони, переповнені мелодіями веселкових барв, продовжують зворушувати кожну чутливу до мистецтва душу. Для багатьох бути художником стає не лише покликанням, але й засобом для життя. А ця жінка малювала свої шедеври в невеликі хвилини перепочинку між хатніми справами. Вона не навчалася в художній школі, та і в звичайній теж, тож грамоту опанувала самостійно. Так само самостійно відкривала таємниці техніки живопису. Навіть пензлі для роботи виготовляла сама із звичайних тхорячих волосинок, бляхи з консервної банки та вишневої гілочки.
Своїми творами Катерина Білокур ніби розповідає всьому світові, який талановитий український народ, як розвинуте в ньому від природи естетичне відчуття, яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного. Художниця над усе любила квіти, вони заполонили її полотнища, кожна вималювана з такою душевною любов'ю і теплом, що відвідувачі виставок довго, мов зачаровані, стоять коло її творінь...
Україна здавна славилася своїм мистецтвом. До чого б не торкалася рука щирого українця чи українки, воно перетворювалося на естетичну річ: вишита сорочка, розмальована скриня, різьблений мисник чи люлька. І водночас творилася пісня. Людина оточувала себе рукотворною красою і передавала в спадок дітям оце вічне прагнення до творчості. Ще одне підтвердження цьому — творчість Катерини Білокур.