План характеристики образу толі 4.1. толя — син хазяїна будинку. 4.2. опис зовнішності толі. «це була дитина ніжна, делікатна, смирна. ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки». 4.3. риси характеру і поведінка героя: а) тендітний; («…чистенький. ніжний, з щічками, як проскура») б) богобоязливий; («…тихенько хреститься й блідніє…») в) самоповажний; («…він терпіть не міг, як йому цей федько говорив: «толька». наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…») г) брехливий; («неправда! неправда! — ще жалібніше і з страхом забився толя. — я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. а потім федько узяв і пхнув мене на кригу… спитайте всіх…я не винен») д) байдужий до горя інших; («коли федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»). е) підступний; («…чижика він сказав федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у федька») 4.4. «лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». (народна мудрість про героя). «федько халамидник» характеристика толі образ толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу федька. це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через поведінку в критичній ситуації. толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. толя сприймає благородний вчинок федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. коли федько помер, толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже спостерігав з вікна за похоронною процесією. засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: толя приходить до матері федька забрати чижика, хоча федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. за виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього толика. неоднозначно зображені батьки федька-халамидника: їх поведінка стосовно сина видається жорстокою, але вона психологічно вмотивована. батьки федька знаходяться в повній залежності від толикових, бо знімають у них квартиру і в будь-який момент можуть опинитися на вулиці. цим і зумовлене таке строге покарання сина за те, що він образив хазяйську дитину. надзвичайно прикро, що толя, якого врятував ціною власного життя федько, навіть не робить ніяких висновків, більше того, він аніскільки не засмучений тим, що сталося. виходить, що благородний учинок «халамидника», який призвів до страшної трагедії, був непотрібний, бо зрозуміло, що такі, як толик,
трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливості
ця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).
трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливостіця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).